Знаєш, Іринко, от буває в житті момент, коли краще лишитися з котами, ніж з чоловіком, який ставить ультиматуми. Слухай, яка в мене ситуація сталася
Та заради Бога, знову ця шерсть! крикнув Сергій так, що навіть на кухні лунало. Дивись, Оленко, на цей піджак! Учора тільки забрав із хімчистки, а сьогодні він виглядає так, ніби я всю ніч обіймав кота під мостом під Майданом! Ну як це можна витримати?
Я стояла біля плити, перевертала сирники, а всередині вже усе закипало. Знаєш це відчуття, коли людина просто шукає до чого прискіпатися, щоб зірватись? Сергій стоїть при вході, гепає піджаком і показує мені дві білі волосини на лацкані, як доказ вселенської трагедії.
Сергій, ну навіщо такий галас? Я ж просила тебе не чіпляти твої речі просто так на стілець у вітальні. Ти ж знаєш, що Левко там любить поспати. Одразу ховай у шафу і жодної шерсті не буде! Давай, я зараз усе почищу.
Беру липкий ролик, що завжди лежить у передпокої, швидко все прибрала, піджак знову ідеальний. Але він все одно як лимон зморщений, невдоволений, ще й руку відсмикнув так, ніби я його ошпарила.
Не в цьому справа, Оленко, сипить. У нас же не квартира, а суцільний котячий гадюшник. І на ковдру не сядь, і на підлогу не ступи скрізь ці твої болячки на чотирьох лапах. Приходжу додому, а відпочити ніде тільки й думаю, як не розчавити миску чи не зачепити когтеточку. Оце затишок!
Я мовчу, варю каву, розумію, що це все образа стара, вже давно не про шерсть у нього мова. Цю квартиру мені ще бабуся лишила, стареньку «трьошку» в центрі Києва зі стелями, як у драмтеатрі, а Сергій зявився тут пять років тому з валізкою і ноутбуком. Тоді він навіть радів: гладив Левка за вухом, милувався полохливою Тосею, казав, що звірі дому надають тепла.
Але медовий місяць закінчився, побут зїв романтику. Сергій не любить, щоб щось було не ідеально, щоб не все довкола крутилося лише навколо нього.
Сергію, у нас лише Левко і Тося, кажу спокійно. Вони тут жили ще до тебе, вони моя сімя.
Сімя?! Смішно. Вони даремно їдять, дряпають, і все. Ти ж бачила, скільки їх корм коштує? Я випадково глянув у чек три з половиною тисячі гривень за якісь котячі сухарі! А ти ще мені радити економити на відпустках.
Та який відпочинок, коли у Левка з нирками проблеми. Я з власної зарплати купую, Сергію, твої гроші тут ні при чому.
У нас бюджет один! штурхнув він ложку так, що аж кава розплескалась. Ти витрачаєш свої, значить, мені доводиться купляти хліб і все інше! Тут усе ясно.
Я тоді подивилась на нього і вперше відчула це вже не той чоловік, що носив квіти під оперний театр і вірші шепотів. Це дрібязковий, ображений на життя буркун. Я знала, що в Сергія проблеми на роботі, начальство скоротило його відділ, та зривався він чомусь не на шефа, а на мене чи на Левка з Тосею.
У цей момент на кухню забрів Левко величезний пухнастий рудий красень, глянув на мене мудро і обережно, муркоче, просить снідати.
Геть! заволав Сергій, аж підлога затрусилася.
Левко сахнувся, нашкрябався за штанину Сергія, той якраз різко відскочив і тканина затріщала, ґудзик полетів.
Повисла така тиша, наче телек вимкнули на серіалі тільки стукіт мого серця чути.
Все, Сергій ледве видавив, і лице його стало червоним плямами. Досить. Я це більше терпіти не буду.
Він вскочив, громихнув стільцем, налякав Тосю, яка миттю зникла під шафою. Левко також не ризикував підходити ближче.
Я терпів років пять! Шерсть, вони ночами носаться по коридору, вони смердять а тепер ще й мої штани порвали! Олено, я тобі так скажу: або я, або ці тварюки! Я приходжу сьогодні з роботи, і їх уже не має бути вдома. Віддай мамі, віднеси у приют чи хоч викинь надвір, але зі мною вони більше не житимуть! Я чоловік, мене треба цінувати і поважати!
Ти що, жартуєш? Через штани мене змушуєш вибирати?
Не через штани, а через те, що для тебе ці кицьки дорожчі за мене! Так що перевірю увечері.
Він вхопив портфель, навіть не допив кави і ляснув вхідними дверима так, що стіна здригнулась.
Я лишилася стояти на кухні, як прибита. Підняла упалий календарик з Джерелом і сіла на стілець. І плакала. Не від болю а від безвиході, від образи: як він міг? Як можна вимагати зрадити того, хто від тебе повністю залежить? Левку дванадцять років, він дідок уже, а Тося така полохлива, що й на сходовій клітці не виживе!
Я не знала, що робити. Левко трохи визирнув з-під дивану, підійшов до мене і став до колін, заглядає в очі, муркотить. Я притиснула носа до його шерсті як завжди, коли на душі тяжко.
Нікому я вас не віддам, прошепотіла, сама собі йому і всім, нізащо.
День тягнувся, як гума. Я взяла відгул на роботі, стелилася по квартирі, переставляла квіти, згадувала Згадувала, як Сергій півроку тому мало не вдарив Тосю, бо вона вскочила під ноги. Згадувала, як він вперше наказав не пускати котів у спальню ніби вони віруси. Згадувала його вічні причіпки і сварки про гроші, хоча я заробляю собі на життя, і квартира завжди була моя.
Обідати я не могла. Проплакалася, випила чаю. Потім прийшло чітке відчуття: а якщо не коти, то завтра мама почне дратувати, потім сама я стану зайвою, якщо захворію. Людина, яка вимагає зради собі чи ближнім заради себе його вже не переробиш.
Довго не думаючи, дістаю з шафи великий чемодан той самий, з яким їздили до Одеси на море. Все складала швидко, наче на автоматі: костюми, сорочки, штани, светри. Навіть його чашку із патріотичним тризубом не забула.
Десь о шостій вечора дзвінок у двері. Я спершу злякалася. Але крізь вічко бачу: сусідка, тітка Галина, з пиріжками вона завжди щось передає, чи то варення, чи борщ.
Оленко, ти чого така заклопотана? Я ж бачила, як твій з ранку психував. Все гаразд?
Та гаразд, тітко Галино, кажу, вирішуємо житлове питання. Дякую за пиріжки. Залишайтесь на чай, якщо що.
Віднесла пиріжки на кухню, зібрала все Сергієве: зубна щітка, бритва, дезодорант, шкарпетки Чемоданів вийшло два.
Коли відкрився замок, я вже сиділа у кріслі з котами і чаювала, Левко у ногах, Тося на спинці. Сергій заходить і одразу питає:
То що? Вирішила питання? Де ті шерстяні здобутки? Сподіваюся, вже десь на вулиці мерзнуть?
Зайдошов у вітальню і завмер.
Я не зрозумів Ти що, мене не почула? Я сказав: або я, або вони!
Все я почула, Сергію, кажу спокійно, і вибір зробила.
То чому ці тварини тут, а речі в коридорі?
Тому що це їхній дім. А твій вибір стоїть там, де і належить.
Він пополотнів, пішов у передпокій, ковтнув слова, побачив валізи.
Ти Ти що, вигнала мене? Через котів?!
Не через котів, Сергію. Через тебе та твій підхід. Любити це разом шукати рішення, а не тиснути ультиматумами. Хочеш влади? Шукай її над речима, але не над сердечками і живими створіннями.
Ти геть з глузду зїхала! Хто тебе з тими котами потім потягне?! Без мене ти пропадеш, Олено, тижня не протримаєшся без чоловіка в хаті!
Та хата моя, та й зарплата. Виживу. А ще, нарешті висплюся без твоїх претензій. Дякую!
Він ще щось кричав про самотність, гупав ногами, а тут Левко несподівано вигнув спину і загарчав, аж Сергій відступив.
Гаразд! спакував решту і, шморгаючи, потягнув чемодани до виходу:
Де мій ноутбук?!
У кишені валізи. Документи в папці, зверху.
Він ще вовтузився, чекав, що я побіжу за ним, пожалкую, розплачусь А я сиділа, пила чай, гладила кота.
Двері врешті гримнули. Лишилася тиша. Така тиша, неначе після бурі: не дратує вже ніщо, нарешті можна видихнути.
Левко притиснувся до ноги, Тося сміливо вилізла на коліна, вмостилася клубочком, і муркотять обидва.
Потім мені подзвонив Сергій, на екрані ще підписаний Коханий, я не взяла слухавки, а контакт одразу перейменувала на Сергій бувший, і потім взагалі видалила.
Пішла на кухню, відкрила кагор, що стояв з Різдва, намазала собі канапку з салом і цибулею і так полегшало Знаєш, думала буде страшно, а стало світло. Завтра, може, будуть дзвінки чи сварки, може буде ще якийсь поділ майна Але то вже потім.
Сьогодні я вдома. У своїй квартирі, де можна хоч посередині залишити рушника, хоч шкарпетки не прибирати з батареї, де ніхто не тикатиме, не нервуватиме. Де коти сімя, а я господиня.
Тут постукала тітка Галина зайшла з пирогом з капустою:
Олено, чула, як твій гупав чемоданом! Відїхав у відрядження?
Та ні, тітко, переїхав він тепер. Назовсім. Заходьте на чай тепер вільного часу купа й так гарно тихо!
Зустріли вечір вона пиріжків занесла, ми з котами муркотіли про життя, і вперше за пять років мені стало так спокійно, наче після великої громовиці.
От скажу тобі прямо: самотність не коли ти з котами у квартирі, а коли з тобою чужа людина і ти змушена щодня зраджувати себе.
А Левка й Тосю я на другий день записала у грумінг-салон на Подолі нехай будуть найкрасивіші. Вони це заслужили. Бо справжня чистка це не шерсть, а люди, які тебе забруднюють зсередини.
Дякую, що дослухала, подругонько. Цілуй кота!
