Коли моя мама дізналася, що я одружений, маю гарну роботу та власну квартиру в Києві, вона одразу прийшла просити у мене фінансової допомоги.
Моя мама завжди була суворою зі мною. Батько часто їздив у відрядження, і мама виховувала мене самотужки. Батько мене любив, але кожного разу, коли повертався додому, привозив багато подарунків. Мама ж не виявляла до мене стільки тепла. Одного дня тато поїхав у відрядження і більше не повернувся.
У школі я не мав друзів. Ходив, мов жебрак, у старій шкільній формі, яку мама знайшла десь на смітнику. Вона завжди повторювала: Носи те, що є. Поки що я маю розібратись зі своїм життям, а на тебе грошей не маю. Так і проходив я весь пятий клас у тих жалюгідних речах.
Згодом сусідка віддала мені форму своєї дочки Ганни, яка якраз закінчила школу. Я носив її аж до випускного класу. Щодо взуття, то я вдягав те, що траплялося, і тільки через кілька років воно стало надто тісним для мене. Врешті-решт, я добре склав ЗНО та вступив на економічний факультет університету у Львові. На гуртожитку я знову носив одяг, який віддавали мені знайомі все, що їм набридло.
Одного дня я познайомився з Володимиром, який був старшим на кілька років і вже закінчив університет. Ми почали зустрічатися, і згодом він познайомив мене зі своєю родиною. Коли прийшов до них у гості, мені було соромно за свої старі, розірвані черевики. Ноги були мокрі, але його мама пані Оксана вдавала, що не помічає. Наступного дня вона запросила мене на чай і подарувала нову пару взуття.
Я переживав, що батьки Володимира не приймуть мене, але вони швидко стали для мене як рідні. Не знаю, чим я заслужив таку доброту. На весілля вони подарували нам квартиру в Києві, а після закінчення університету свекруха влаштувала мене на роботу у свою компанію, де я мав високу зарплатню аж 40 тисяч гривень на місяць. Тепер я міг дозволити собі все необхідне. Я не перестаю дякувати Богу за те, що він допоміг мені подолати всі труднощі.
Коли мама дізналася про те, як я влаштувався, вона прийшла вимагати від мене грошей. Однак нашу розмову почула моя свекруха і відразу покликала Володимира й нашого сина додому. Зрештою чоловік чітко сказав моїй матері, що не варто більше нічого чекати від мене. Він подякував за те, що вона колись була поряд, але попросив більше не приходити до нашої оселі.
Відтоді мама не виходить на зв’язок, а я з нетерпінням чекаю народження другої дитини.
