Коли ми з чоловіком ледве зводили кінці з кінцями, моя свекруха придбала собі шубу, плазмовий телевізор і жила, як справжня пані.
Але з часом життя все повернуло на свої місця!
У вісімнадцять років я завагітніла. Мої батьки не підтримали мене вважали, ще зарано мені ставати мамою. Чоловіка тоді саме забрали до армії. Обидві наші бабусі як змовились:
Дитина це твоя проблема.
Я не хочу зараз няньчити твого малюка, відрізала мама.
Свекруха взагалі вдавала, що мене не існує.
Я переїхала до своєї тітки по татовій лінії. Їй було тоді 38, дітей у неї не було, вона весь час працювала і собою займалася. Тітка Жанна не стала ніких не осуджувати:
Я їх розумію. Було важко, коли ти народилась. Батьки твої ледь зводили кінці з кінцями. Іноді їсти не було чого. Твій батько по ночах вагони розвантажував, щоб якусь гривню заробити.
Але зараз у них все є: тато гарно заробляє, двокімнатна квартира, мама також працює. А я раптом має народжувати дитину.
Невже їм байдуже? спитала я тітку.
Вони просто хочуть пожити для себе, не осуджуй. Ще схаменуться, коли-небудь.
Допомоги від рідних так і не отримала. І з речами переїхала до тітки.
Коли чоловік повернувся з армії, нашому синові вже був рік і сім місяців. Поки його не було, свекруха до онука жодного разу не приходила. Мої батьки за весь час приїжджали двічі.
Чоловік працював автомеханіком, ще намагався вивчитися, але не склалося. Жили далі у тітки Жанни. Коли старший пішов до садочка, а я влаштувалася на роботу, тітці довелось переїхати в інший район. Довелось нам шукати квартиру й знімати.
Йшов час. Померла бабуся чоловіка. Свекруха продала бабусину квартиру, зробила шикарний ремонт у своїй і накупила собі всього навіть мені хизувалася. Чоловік просив не продавати, пропонував виплачувати їй щомісяця й викупити житло, але вона лиш сказала:
Чому я мусила б жертвувати? Я давно хотіла зробити ремонт! Хочете ремонт зробіть мені!
Через пять років народилась наша донечка. Розуміли: час уже своє житло мати, треба працювати. Чоловік подався за кордон на заробітки. Але накопичити досить на квартиру було дуже непросто. Я з дітьми далі знімала житло.
Моя мама тим часом жила одна у своїй трикімнатній квартирі тато з нею розійшовся ще два роки тому. Але й місця для мене з дітьми у неї не знаходилося. До свекрухи теж не могла переїхати постійні ремонти і жодного бажання допомогти.
Чоловік роками працював то у Польщі, то у Чехії. Врешті, самотужки ми назбирали гроші й купили власну квартиру. Без допомоги.
Старший син уже закінчує восьмий клас, донька в другому. Ми знаємо справжню ціну кожній копійці. Заощаджували до останнього. Зараз у нас уже нема таких проблем: авто в кожного, щороку влітку їздимо на море до Скадовська або Залізного Порту.
Єдина людина, якій ми насправді вдячні це моя тітка Жанна. Вона може подзвонити нам у будь-який момент ми завжди підставимо плече.
Наші ж батьки були менш щасливі. Маму звільнили, і нещодавно вона теж подзвонила, просила підтримки, але я відмовила. Згадала минулі роки.
Свекруха теж без підтримки. Вийшла на пенсію, а на скромне життя не звикла. Усі гроші давно спустила і допомоги дочекається хіба що від казки. Чоловік і їй порадив продати її відремонтовану велику квартиру й купити однушку.
Ніхто нікому нічого не винен. Ми з чоловіком зовсім інакше виховуємо своїх дітей. Завжди допоможемо і в цьому, і в майбутньому. Вірю, що й вони стануть нашою опорою, коли будемо старенькими.
