Марічко А якщо ми спробуємо відкрите подружнє життя? ніяково запитав Олексій, дивлячись у ніч, що роїлася за шибкою.
Що? здивованим голосом відгукнулась Марія. В снах вона завжди трохи несхожа на себе, більш прозора. Ти жартуєш?
Але ж це зараз нормально, Олексій втупився в свої долоні, наче вони вміли рахувати гроші. Он у людей у Франківську всі так живуть, кажуть, шлюб тільки міцніше стає. Це як дієта: кусочок шоколадки і не зірвешся. Різноманіття корисне…
Марія кліпала повіками, і їй снилось, що земля пливе під ногами, а шоколадка перетворюється на лакричну стрічку чи то зрада така солодка й тягуча?
Лесю вона ковтає ціле повітря, якщо ти хочеш піти йди. Я дам тобі волю, але не затягуй мене у це болото.
Та що ти, Марічко, він намагається прижати голос, щоб слова не ламалися. Люблю я тебе, просто вогонь згасає. Ми як ті сни: лежимо, мов два дзеркала у різних кімнатах. Лише говоримо про кіло борщу та рахунки за електроенергію. Це як затяжний дощ. Розворушити б усе…
Марія сяйнула поглядом: чоловік бреше. Побіглі зірочки у його очах, нервове клацання нігтями по столу. Так, свобода йому потрібна була ще тоді, коли сріблилися осінні каштани на проспекті Свободи.
Олексію, а признайся чесно: ти вже маєш когось, правда? Просто маскуєш це у «європейські цінності»?
Та господи змахнув рукою чоловік, було б у мене таке, то навіщо було б тебе питати? Жалію, чесно кажучи, що взагалі розповів. Ти ж у нас, як ті прабабусі: все через серце
Він підвівся й, ображено надимившись, зник у сутінках іншої кімнати, де стіни мяко дихали мятою та пилюкою.
Вночі ліжка у сні стояли окремо у різних світах. Сон не йшов до Марії, хоч дізнатися, як там було колись, вона б і продала свою уявну квартиру в Тернополі. Як гарно Олексій тоді приносив їй жасмин у горщиках, як ладнався до весілля, як бігав із донькою в парку ім. Шевченка. А тепер краще б він дійсно просто пішов.
Де переламалась ця казка? А може, коли вона перестала мазати вії вдома для себе чи для нього вже й різниці, напевно, немає. Хоча і навіщо тоді так ламати життя?
Здавалось би: розлучитись легко, як випити склянку квасу. А з іншого боку як викинути більше половини власного віку у смітник?
Ну, не було пристрасті, але ж був звичний лад, спільна квартира на Козельній і оце відчуття тилу, що не згине разом із осінніми листям. Допомагали один одному, як поєднані корінням дерева у лісі. Він навіть допоміг її матері, взявши кредит у гривнях. Не кожен мужик на таке піде.
Всередині Марії вирувала ціла буря: образа, страх, злість. Може, він вважає, що я нічого вже не варта? Що буду варити йому борщі навіть коли він гуляє по Львову з іншою, а я сиротливо жду дзвінка? Та ну ж бо!
Гаразд, вимовила вона зранку, коли сусідські голуби вже співали над подвірям. То хай буде, як ти кажеш.
Що ти маєш на увазі?
Погоджуюсь на твої «вільні» стосунки.
Чоловік ледь не захлинувся чаєм, настояним на калинових ягодах. Він чекав бурі, а тут води у погребі.
Ну то навіть тобі може сподобатись, спробував притиснутись він до компромісу. Я сьогодні ввечері затримаюсь.
Марії було гірко, як від коньяку на ніч.
Сірий Львів розтікався мокрими стежками її сну. Марія підходила до дзеркала немовби кудись у глиб води. Очі трохи втомлені, зморшки, але тіло ще міцне, волосся густе, майже як у юності. Може, справа не в ній взагалі? Згадала Андрія з роботи той, з сусіднього відділу, місяць як зявився у їхніх нічних офісах.
Статний, очі підморгують, голос шершавий, волосся сріблиться. Завжди тримає двері, приносить каву, компліменти сипле, як мак на кутю. Тиждень тому кликав у ресторан.
Андрію Сергійовичу, я на дієті. Вона називається «заміжжя», відказала їй тоді.
Марічко, шлюб це печатка у паспорті, а не кліше на долі, просміявся він. Але не наполягатиму.
Ну, хотів Леся вільних стосунків? Спробує і вона.
Доброго вечора, Андрію. Ваше запрошення на вечерю ще актуальне? Зявився вільний час і бажання порушити дієту, написала віному по Viber.
Це не була помста. Просто бажання відчути себе, зітхнути, стати жінкою у власному світі, а не десь на кухні біля каструлі.
Вечір схлинув змішаними барвами. Андрій був ідеалом кавалера у тому сні. Подавав стільця, доливав вина виглядало, ніби у всьому Львові тільки вона існує.
Марії було соромно, наче вона зїла останню цукерку перед сном, але щось солодке затримувалося всередині. Нарешті, в її світі зявилось місце для себе.
Поїхали до мене? спитав Андрій, коли кафе захиталося у сутінках. Вина візьмемо, кіно
Марія кивнула. Зсередини щось кричало: «Зупинись!». Але знову бачила обличчя чоловіка, коли він бажав їй «розвіятись».
Коли вони вже були вдома у Андрія, телефон Марії почав кидатись по столу, як живий: чоловік. Відбила дзвінок раз, вдруге не допомогло.
Так? холодно вивела вона на звук.
Де ти тиняєшся? закричав Олексій. Десята вечора! В хаті пусто, їсти нічого, тебе нема! Ти з глузду зїхала?
Марія отетеріла. Андрій почув це і зник у іншій кімнаті мяко, як туман.
Я на побаченні, Лесю, відказала.
На якому, до біса, ще побаченні?!
Поясню? Ти сам учора пропонував вільні стосунки. От я і розвіююсь
Пауза, мов на сцені театру абсурду.
Ти Ти реально подалася до когось? Та я ж жартував! Хтів перевірити! Перевірити!! А ти тільки й чекала? Мовчала день, а сама вже побігла?!
У Марії в голові звучали уявні дзвони.
А сам куди ходив сьогодні?
Ні до кого! На роботі був! Слухай, давай так: збирай речі або йду я. Розлучаємось. Крапка.
Він кинув слухавку. Марія застигла, дивлячись у стіну, що є в кожному сні. Відчула себе, мов облита холодним борщем.
Все гаразд? озвався Андрій.
Так дрібниці намагалася усміхнутись Марія, але не вийшло.
Мені здається, Андрій кинув погляд на годинник, тобі ліпше поїхати додому. Розберіться.
Казковий вечір перетворився на гарбуз, а Андрій на чоловіка, який не схотів мішатися у чужі сни. Його теж можна було зрозуміти: він шукав легкого романтичного вечора, а отримав чужу драму.
Може, й з самого початку варто було завести справу з розлученням офіційно. Але думка, як завжди, вчасно не приходить.
Тоєї ночі Марія не поверталась додому. Прокинулась у гостиниці біля залізничного вокзалу. Вернутись до горілої халупи не хотілось треба було переварити, що минуле вже не вернеться.
Минуло три роки
Життя саме, як скульптор у парку Личаківському, відсіяло зайве, залишивши тільки живе.
Олексій підозріло швидко знайшов нову даму ще коли розлучення не було завершене. Але вона зникла рівно тоді, як тільки вони розділили квартиру. Та ще й прихопила всю його долю гривню.
З Андрієм нічого не вийшло. В офісі зустрічались, та вже без посмішок хіба кивок у коридорі. Марія так і зрозуміла просту річ: ті чоловіки, що радо підіграють роль коханця, тікають у туман при слові «подруга життя».
Але й не шукала більше нікого. Як тільки залишилася сама у своїй однокімнатці на Зеленій, раптом відкрилася маса часу й енергії. Те, що раніш споживав хатній побут і Олексієві забаганки, тепер дзюрчало для неї.
Ранковий басейн допомагав позбутися болю у спині. Курси англійської тримали мозок живим. Остриглася й оновила гардероб.
А головне Марія стала бабусею.
Дочка, Олеся, народила пів року тому. На початку, коли розгорався розлучний скандал, Олеся накинулась на матір. Олексій майстерно грав жертву, розмазував по Viber, як матір усе зруйнувала. Але час усе кладе на полиці: Олеся приїхала «на чашку чаю» подивитись у очі. Але побачила не «гулящу» маму, а стомлену, чесну жінку.
Марія розповіла правду: Олексій сам це запропонував, давно затримувався на роботі, довгий час вона почувалася самотньою. Дочка, вже заміжня, зрозуміла маму. А коли батько завів нову пасію, остаточно стала на бік Марії.
Зараз Марія сидить в Олесиній кухні, тримаючи маленьку Cоломійку на руках, ту, що намагається схопити бабусю за палець.
Тато телефонував зітхає дочка. Знову хоче прийти, Соломійку побачити.
І що ти?
Кажу, що нас нема в місті. Нервую, коли він поруч. Не хочу, щоб він і Соломійку налаштовував проти тебе. Хай живе зі своєю «свободою».
Марія нічого не відповідає, тільки ще міцніше притискає внучку.
Олексій отримав те, про що мріяв: абсолютну свободу. Ніхто не тривожив, не заважав дивитися футбол. Але у цієї свободи несподівано зявився смак багаторічної самотності. Смак, на який вже не натрапить нічия рука.
