Колишній чоловік обіцяє синові квартиру, але ставить умову: знову вийти за нього заміж.
Мені шістдесят, і я живу у Львові. Ніколи не думала, що після усього пережитого, через двадцять років мовчання, минуле наважиться повернутися до мого життя з такою нахабністю. А найгірше що початком цього повернення став мій власний син.
Колись, у двадцять пять, я була безумно закохана. Андрій високий, харизматичний, дотепний здавався мені втіленням мрії. Ми одружилися швидко, а через рік народився наш син, Марко. Перші роки нагадували казку. Жили у маленькій квартирі, мріяли разом, будували плани. Я працювала вчителькою, він інженером. Здавалося, ніщо не зможе зруйнувати наше щастя.
Але з часом Андрій змінився. Все частіше запізнювався, брехав, віддалявся. Я не хотіла вірити чуткам, закривала очі на його пізні повернення, на чужий парфум. Але одного разу стало очевидно: він зраджував. І не раз. Друзі, сусіди, навіть батьки усі знали. А я трималася заради сина. Витримала багато, сподіваючись, що він опамятається. Але однієї ночі прокинулась і зрозуміла: він не повернувся. Більше я не могла.
Зібрала речі, взяла Марка за руку йому було пять і пішла до мами. Андрій навіть не спробував нас зупинити. За місяць він поїхав за кордон нібито на роботу. Незабаром знайшов іншу жінку і, здавалося, стер нас із памяті. Жодного листа, жодного дзвінка. Повна байдужість. А я залишилася сама. Померла мама, потім батько. Ми з Марком пройшли весь цей шлях школу, гуртки, хвороби, радісні моменти, випускний. Працювала на трьох роботах, аби йому нічого не бракувало. Не жила своїм життям не було часу. Він був для мене усім.
Коли Марко вступив до університету в Києві, я допомагала як могла передачки, гроші, підтримка. Але купити квартиру не вистачило коштів. Він ніколи не скаржився. Казав: сам подбає. Я ним пишалася.
Але місяць тому він прийшов із новиною: вирішив одружитися. Радість була короткою. Він був схвильований, уникав мого погляду. І раптом випалив:
Мамо мені потрібна твоя допомога. Це про тата.
Я завмерла. Він розповів, що нещодавно знову почав спілкуватися з Андрієм. Що батько повернувся в Україну і запропонував Маркові ключі від двокімнатної квартири, успадкованої від бабусі. Але за умови. Я мала знову вийти за нього заміж. І дозволити йому оселитися в моїй квартирі.
У мене перехопило подих. Я дивилася на сина, не вірячи, що він говорить це серйозно. Він продовжував:
Ти ж одна У тебе нікого немає. Чому не спробувати ще раз? Заради мене. Заради моєї майбутньої сімї. Тато змінився
Я мовчки підвеласяЯ повернулася до вікна, дивлячись на осіннє небо, і зрозуміла: моє життя занадто цінне, щоб купувати його за чужі обіцянки.
