Мама вважає, що Ганна слабка, нарешті видушив із себе чоловік. Що їй треба допомагати більше, бо вона без чоловіка. А у нас, мовляв, усе стабільно…
Стабільно? Віра різко обернулася. Славо, після пологів я набрала пятнадцять кілограмів. У мене спина не розгинається, коліна тріщать. Лікар сказав або я починаю займатися своїм здоровям, або через рік не зможу Назарка на руки підняти! Мені треба в спортзал. Двічі на тиждень по півтори години! Ти ж весь час на роботі, графік постійно змінюється. Кого мені попросити, щоб із сином посидів? Твоя мама онука не потребує он у неї онучка є!
Слава мовчав.
Дійсно, до кого звернутися?
Віра нахилилась лобом до холодної шиби вікна і вдивлялась, як стара «десятка» свекрухи повільно виїжджала з двору.
Червоні вогні блимнули у вечірній сутінках і щезли на повороті.
На кухонному годиннику було рівно сім.
Галина Петрівна пробула у них сорок пять хвилин рівно.
У залі Слава намагався зайняти маленького сина.
Рік і два місяці Назарко тягнув пластмасову вантажівку, іноді повертав голівку в бік дверей, за якими щойно зникла бабуся.
Поїхала? Слава зазирнув на кухню, мацаючи за онімілу шию.
Відлетіла, гірко виправила Віра, не озираючись. Сказала, що Назарчик вже «від втоми капризує», і їй не хочеться збивати його режим.
Ну, він і насправді скиглив трошки, коли вона його брала, спробував посміхнутися Слава, але посмішка вийшла кривою.
Бо він її не впізнає! Ми її три тижні не бачили. Три, Славо!
Віра з силою поставила в раковину горнятка.
Не переймайся так, Слава підійшов ззаду, спробував обійняти її за талію, але вона різко вислизнула, взялася за губку. Мама… ну, вона до Марічки звикла.
З нею легше чотири роки все ж.
З нею не легше. З нею цікавіше твоїй мамі. Бо Марічка донька Ганни. А Ганна улюблена донька.
А ми з тобою… так, зайві.
Минулої пятниці ситуація повторилась майже дослівно.
Галина Петрівна забігла «на хвилинку», привезла Назаркові дешеву тріскачку і вже з порога оглядалася на годинник.
Слава тільки спробував сказати, що в суботу виїзд на обєкт, і було б добре, якби мама посиділа з Назарком пару годин, поки Віра сходить у аптеку та магазин.
От біда, Славчику, зовсім не маю можливості! розвела руками Галина Петрівна. Ми з Марічкою до лялькового театру йдемо, а потім Ганя просила забрати її до себе на всі вихідні. Дитина на роботі змучується, їй же треба й особисте життя налагоджувати.
Слава добре памятав, як Ганна шукала нових кавалерів і міняла їх, а Марічка тижнями жила в бабусі: бабуся водила її з садочка, на танці, купувала дорогі комбінезони, знала, як звати кожну ляльку в дитячій кімнаті.
Бачив її допис? Віра кивнула на телефон на столі. Переглянь, що мама твоя виклала.
Слава неохоче взяв смартфон.
На екрані миготіли фото: тут Марічка їсть морозиво на лавці, тут бабуся її гойдає, тут вони разом ліплять з пластиліну у суботу ввечері.
Підпис: «Моє найбільше щастя, моя радість».
З ними всі вихідні провела, Віра ледь стримувалася, щоб не розплакатись. А до нас на десять хвилин! Там ідилія.
Славо, Назарку рік з невеличким. Він її внук. Твій син. Чому до нього так байдуже?
Слава мовчав сказати було нічого.
Він раптом пригадав, як минулого місяця мама серед ночі подзвонила, бо в неї «кран прорвало, все залито», і він, кидаючи все, мчав через усе місто латати аварію.
Як закривав борг матері в ломбарді, щоб та купила Ганні новий телефон на день народження.
Як всі травневі вихідні палінув у неї на дачі на городі, в той час як сестра з донькою на лежаках на сонці розляглися.
Давай спробуємо ще раз попросити маму, невпевнено запропонував Слава. Я поясню, що це питання здоровя, а не капризів.
Віра нічого не відповіла. Вона чудово знала пуття з того не буде.
***
Розмова відбулася у вівторок ввечері.
Слава поставив мобільний на гучний звязок, щоб Віра все чула.
Мамо, привіт. Тут таке діло…
Вірі треба ходити в спортзал по медичних показаннях. Спина біда.
Ой, Славчику, ну який їй зал? голос Галини Петрівни лунав бадьоро, на фоні лунав сміх Марічки. Хай вдома зарядку робить.
Менше пиріжків хай їсть, тоді й спина не болітиме!
Мамо, це призначення лікаря. Курс тренувань і масажу.
Ти не змогла би сидіти з Назарком у вівторок і четвер з шостої до восьмої? Я за тобою приїжджатиму.
В слухавці повисла пауза.
Славчику, ти ж знаєш я Марічку з садка забираю о пятій, потім у нас заняття, далі прогулянка до парку. Ганя працює до пізна, вона на мене розраховує.
Я не можу залишити дитину, щоб твоя Віра по тренажерах скакала.
Мамо, Назар теж твій онук. Він теж хоче бабусю. Ти його бачиш раз на місяць!
Не починай. Марічка дівчинка, вона до мене тягнеться, вона мене любить. А Назар ще маленький, нічого не розуміє. Підросте тоді й про бабусю згадає.
А зараз мені нема коли, ми малювати сіли. Все, бувай.
Слава мовчки поклав телефон.
Чув? Це треба заслужити увагу бабусі?
Підрости до її стандартів, аби вона помітила?
Віро, я й гадки не мав…
Я знала! Віра врешті не витримала. Я ще тоді зрозуміла, коли з роддому нас виписували, а вона запізнилася на дві години, бо Марічці терміново треба було купити нові колготки!
Мені не боляче за себе, Славо, мені байдуже, що вона вважає мене товстою чи лінивою.
Мені боляче за Назарка! Він виросте й запитає: «Мамо, чому бабуся Галя завжди з Марічкою, а зі мною ніколи?»
Що я скажу? Що тітка улюблена, а тато просто гаманець і безплатний сантехнік для своєї матері?
Слава підвівся, почав метатися кухнею. Десять хвилин ходив з кутка в куток, раптом зупинився й карбовано сказав:
Памятаєш, ми збиралися ремонт їй на кухні зробити?
Віра кивнула.
Півроку відкладали хотіли зробити Галині Петрівні сюрприз до дня народження.
Слава вже обрав меблі, домовився з майстрами, вибив знижку.
Грошей йшло чимало якраз вистачило б на хороший річний абонемент у спортклуб з басейном і тренером для Віри.
Ремонту не буде, твердо сказав Слава. Завтра подзвоню, скасую замовлення.
Ти серйозно? Віра лишилась з розширеними очима.
Абсолютно. Якщо в неї сили лише на одну онучку, нехай знаходить можливості вирішувати свої проблеми сама.
Нехай звертається до Ганни. Хай Ганя кран їй ремонтує, картоплю везе й борги закриває.
А ми тобі няню наймемо на час залу.
***
Наступного ранку Галина Петрівна подзвонила сама.
Славчику, я подумала Ти ж казав, що хотів на тижні глянути мою витяжку? Зовсім димить, Марічка вже питає: «Де мій дядя Славко?»
Слава, сидячи в офісі, заплющив очі.
Раніше б мерщій креслив у голові маршрут до будмаркету. А тепер…
Мамо, я не приїду, спокійно відказав він.
Як?! обурено закричала мама. А витяжка? Я ж задихнуся!
Попроси Ганю. Або її нового чоловіка.
У мене справ по вуха вирішили зайнятись здоровям Віри, весь мій вільний час зайнятий.
Буду сам із сином.
Через всі ці дурниці?! обурено виплюнула мати. Через забаганки жінки мать кинути?
Я нікого не кидаю. Просто ставлю для себе пріоритети. Як і ти.
Твої пріоритети Марічка й Ганя. Мої Віра й Назар.
Все чесно.
Ти мені перебуваєш?! аж задихнулася мати. Я життя на тебе поклала! З тебе зробила людину!
А ти так?!
Що саме, мамо? спокійно перепитав Слава. Допомагала Гані на мої гроші? Давала їй відпочивати, поки я рядки копав?
Знаєш, ще й з меблями питання… Ми з Вірою вирішили кухню дарувати не будемо.
Гроші підуть на наше. Нам няня потрібна, якщо бабця Назарка не має часу для свого рідного внука.
У відповідь трубку розірвав крик:
Як ти смієш! Сміливець ще знайдеться! Лише з Вірою тією збоку! Марічка сирота при живому тата, їй любові бракує! А твій Назар у шоколаді, у достатку! Чом ти вирішив, що я ще й його маю любити?
Марічка моя душа!
Невдячний! Не дзвони мені більше! Не заходь до мене навіть!
Слава холодно натиснув відбій.
Руки тремтіли, але на душі було дивно легко. Він розумів: це лише початок великої сварки.
Мати подзвонить Гані. Та напише гнівні повідомлення: звинувачуватиме в черствості.
Будуть сльози, прокльони, шантаж обовязком.
Так і сталося.
Увечері, коли Слава повернувся, Віра задихнулась у нього на порозі. Вона вже знала все свекруха прислала їй голосове пятихвилинне, де найласкавіше слово «гадюка».
Ти впевнений, що це правильно? тихо спитала Віра, коли вклали Назарка і сіли вечеряти. Вона ж твоя мати.
Мати це та, що любить усіх дітей й онуків, а не тих, кого вигідно. Я довго не хотів бачити правду. Думав це просто вдача. Але коли вона сказала, що їй байдуже до твого здоровя й Назарка
Ні. Більше досить.
**
Війна триває.
Ганя з матірю, лишившись без допомоги і грошей, обривають телефони лаються, клянуться, просять і шантажують.
Вони парою тримають оборону мовчки блокують дзвінки й повідомлення.
Через два тижні після сварки до Слави приїхала сестра.
Ганна з порога влаштувала скандал, назвала брата безвольним слабаком і вимагала, щоб Слава негайно оплатив мамині рахунки й дав грошей на продукти та ліки.
Слава просто зачинив двері прямо перед її носом. З нього досить. Тепер він сам вирішує, як бути далі.
