Кому ти потрібна, Ярина? Беззуба, бездітна, без роду-племені Ярина…
Кому ти потрібна? вигукнув Артем. Потім презирливо сплюнув на підлогу і вийшов, грюкнувши дверима.
Ярина миттю кинулась до вікна й дивилася, як іде її чоловік, з яким прожила пліч-о-пліч пятнадцять років. Вона вірила вони живуть душа в душу. А він наостанок показав справжнє обличчя: йому це все було просто зручно.
Досвід спільних фотосесій, буденних вечорів
У Ярини затишна квартира у самому серці Львова, готує чудово, господиня що й казати, все могла зробити для Артема.
В ту хвилину Ярина подумала, що, може, варто було б розчинити вікно і крикнути йому, просити не залишати її одну.
Вона була готова й на таке приниження, аби погодитися: нехай живе з нею, навіть якщо днями не ночує вдома, а проводить час із тією іншою…
Їй здавалося, що так краще, ніж залишитись самій у сорок пять, кинутою й приреченою. Ярина вже відчинила вікно, але раптом погляд упав на портрет батька. Він у військовому однострої, підборіддя гордо підняте, дивиться прямо в очі.
І щось в ній змінилося. Соромно стало. За власну слабкість.
Останній раз глянула, як її колись гарний чоловік сідає з речами в новеньку автівку, і пішла до кухні. По дорозі коридор, де стояло старе дзеркало у трюмо, ще від бабусі їй дісталося.
Звідти на неї дивилась стомлена, огрядна жінка з сивим волоссям і втомленими очима.
Ярина знала, що красою не вирізняється. Останнім часом і здоровя підвело зуби сиплються. На нові немає грошей, бо в Артема була потреба оновити машину й гардероб. На роботі йому треба виглядати, як столичний депутат: дорогі костюми, брендові туфлі.
Ти що, Ярино, дурна якась! Артем виглядає, як із телеекрану, а ти в розтягнутому светрі, історичній спідниці, кількох блузах. Взуття вже стоптане, та й замість чобіт самі капці. Пальто те родинне, навіть моя бабуся б не вдягла. А меню з тебе вимагає, ніби шеф-кухар. То стейк, то котлетки, то налисники з сиром, то голубці… Та хай із своїм характером і макіяжем іде під три чорти! Не можна так за чоловіком ходити, Ярино! бурчала сусідка й подруга Софія.
Ярина слухала, але звикла жити по-своєму. А потім Артем сказав, що йде. До молодої двадцятисемирічної дівчини. З чотирма дітьми.
Вона ж молода, зітхала Ярина.
Та Софія щось дізналась. І в соцмережах пошукала, з сусідами перекинулася словом. Так і каже:
Ти лише подивись! Ще тебе без роду-племені назвав! Та ти із порядної родини! А та без гальм, без освіти. Жодного дня не працювала, всі діти від різних чоловіків. На восьмому місяці вагітності, так і не виходила з-за столу. Мати в неї така ж… Не дивуйся, що молодість не завжди перевага. Але чоловіки часто ведуться. Та сімю на цьому не збудуєш. Артем мене здивував! Ти тримайся, Яриночко!
Ярина змогла вистояти. Її батьки ще до Одеси виїхали, але квартиру залишили доньці, витриману, простору та у центрі Львова.
Батько усе оформив, щоб Артем не мав жодних прав. Ярина вирішила здати одну кімнату і легше стане з грошима.
Якраз поруч будували новий житловий квартал. Заїхав інженер борідка, окуляри, ввічливий, назвався Володимир Всеволодович.
Він уважно дивився на Ярину. А потім раптом каже:
Давайте я вам наперед гривні залишу. Сходіть до стоматолога, зуби зробіть! Ви така гарна пані, а так соромитесь.
Ярина аж почервоніла. Вроди, по суті, не має. Але хотілося все ж гарно виглядати.
Володимир залишив більше, ніж слід. Мовляв, якщо що поверните потім. А далі до нього приїхав брат. Ярина таких не бачила оце стиліст!
В канарковому піджаку, фіолетових штанах, і зачіска як із обгортки модного журналу.
Звали його Кирило. Працює у київському салоні стилю.
Захотів брата побачити й Ярину під опіку взяти. Коли вона гостей пирогами пригощала, Кирило запропонував змінити їй образ.
І ви знаєте змінив. Волосся стало блискучим і доглянутим, професійний макіяж підкреслив риси обличчя, зуби мов перлини. На роботу ходила тепер пішки, усі зайві кілограми щезли. Навіть бігати почала в парку Високий Замок.
Перед дзеркалом вже була не втомлена жінка, а ласкава Ярина з гострою усмішкою і милими ямочками на щоках мов метелик з лялечки випурхнув.
Якось лунає дзвоник до дверей. Доходить постоялець і гукає:
Яриночко, до вас прийшли!
На порозі Артем. Ледве впізнала його. Старий, обличчя бліде, змарнів, розгублений. Від колишнього лоску й сліду не залишилось. В руках сумки.
Чого тобі? сухо питає Ярина.
Вона памятала, як дзвонила йому, як плакала ночами. А він навіть не відповідав, потім внес у чорний список.
А тепер зявився.
Яка ти стала… захоплено видав Артем.
А їй компліменти вже байдуже. Перед очима безсонні ночі, бажання зникнути, сльози.
Ой, Ярино, скільки я натерпівся! Та ця лише гроші з мене тягнула. Діти здавалися нормальними, а потім… Крик, галас. Вона не виховує, сидить у телефоні, не готує. Купляє пельмені. Одного разу локшину заварила. Уявляєш? Локшину! Мені! Всі сорочки разом попрала полиняли. За цей рік собі нічого не придбав усе на них витрачав. Як у дурдомі. Ярино Чи можна з тобою знову все почати? Я дуже прошу…
Але в пам’яті Ярини його слова:
«Кому ти потрібна? Беззуба, бездітна, без роду-племені Ярина».
Ярина ще раз глянула на колишнього, як двері відчинилися визирнув стривожений Володимир Всеволодович і каже:
Яринко! Допомогти треба? Ви, чоловіче, з якого питання?
Артем підняв руку і закричав:
А ви взагалі хто?!
Це мій чоловік, Володимир. Не приходь сюди більше! відповіла Ярина і закрила двері прямо перед носом Артема, а той стояв, приголомшений.
Під постояльцем Ярина вибачилась. Ну, за чоловіка сказала. А той зітхнув і говорить:
Певно, час пояснень настав. Я кохаю тебе, Ярино! Як можна було залишити таку чудову жінку? Вийдеш за мене?
Він удівцем був. І Ярина погодилась. Одружилися за пару місяців. Володимир Ярину трояндами засипає, дачу під Львовом купили.
А Ярина не бачить, як часом із-за рогу колишній чоловік за ними спостерігає та лає себе гіркими словами за те, що проміняв справжню жінку на пусту примару.
Залишився ні з чим.
А Ярина і Володимир гуляють вулицями, тримаються за руки щасливі й закохані. Ярина чекає на дитину.
Мій висновок один: не віддавай своє серце тому, хто не цінує його тепла. Все, що трапляється на краще.
