КОВБАСНИЙ ЗЛОДІЙ
Він не міг не помітити цього кота. Бо той безсоромно крав у його маленькому продуктовому магазинчику прямо в центрі Івано-Франківська. І робив це настільки химерно, що навіть не виникало бажання лаятись. Навпаки.
Власник з нетерпінням чекав початку цього магічного дійства. І щоразу знімав усе це на мобілку, щоб потім увечері показати дружині, і разом із нею щиро сміятися. Ось такі вечори ніби сни.
Кіт завжди надовго завмирав біля відчинених дверей, роблячи вигляд, ніби зайшов просто перепочити, а не щось там. Пильно озираючись, він пересвідчувався, що довкола ні душі. Сам господар ховався за великим холодильником із-під вареників, звідки й фільмував усе, що відбувається.
Кіт обережно заходив у середину й прямував просто до стійки, де розкладались домашні ковбаски. Там раптово прискорювався, хапав сосиску чи мисливську ковбаску та мчав геть. Але.
Голод не давав йому втекти далеко. За кілька кроків від магазину він зупинявся та з насолодою ласував.
Ну що, смакує? гукав господар, вигулькуючи на ґанок.
Кіт піднімав голову, і мелодійно нявчав на підтвердження.
Слава Богу, зітхав господар.
На здоровя, приходь ще!
Дивина, правда ж? Ковбаски просто на бачку, без холодильника. Ба більше, різно й шматочками розкладені сосиски та ковбаски. Але причина проста.
Господар мав добре серце. Натрапивши колись на худого й бідолашного кота, вирішив допомогти йому саме так. Бо кіт, якого він із повагою назвав Куш, категорично відмовлявся підходити до людей чи брати їжу з рук.
От чоловік і придумав новий ритуал. Спочатку викладав ковбаски просто біля входу аби Куш міг чесно вкрасти їх сам. Почуття власної гідності понад усе.
Згодом ковбаски кожного разу лежали все далі, аж поки не опинились на стійці серед інших продуктів, де й облаштував на нижній полиці пункт пригощання.
Куш міг уже просто заходити, брати свою порцію і виходити, але у сні-реальності головне сам процес! Украдене завжди смакує більше.
Згодом біля магазину зявилася поїлка, велика миска з кращим кормом для котів Пан Кот, і тайник із піском. Тут же стояла маленька будка з теплим вовняним пледом з Карпат.
Куш залишався обережним і до рук не йшов, але любив словесні бесіди.
Господар виходив слідом за краденою сосискою й починав розмову. Кіт, час від часу перериваючи трапезу, дивився на нього і відповідав своїм особливим мурчанням.
Проте одна таємниця ніяк не давала господарю спокою. Куш вже виглядав вгодованим і доглянутим, але продовжував регулярно двічі на день красти ковбаски й утікати за ріг.
Куди ж він бігає? Господар кілька разів пробував піти слідом, та кіт невловимо зникав.
Тож одного дня він встановив маленьку камеру спостереження, яку підєднав до ноутбука у підсобці. І ось як у сні, спалахнула істина.
Із маленького віконця підвалу неподалік вистрибнув руденький кошеня, схожий на жарину в нічній темряві. Тремтячи від нетерпіння, він кинувся до принесеної Кушем сосиски.
Завтра, чуєш, завтра принеси їх додому! кричала того вечора дружина, розмазуючи радісні сльози по щоках. Але
Виявилося, що це майже неможливо. Куша вже можна було легко зловити іноді він спав просто посеред магазину на мішку з гречкою а от до рудого малюка дістатися було абсолютно нереально.
Дні тяглися, як туман. Камера фіксувала, як руде диво пє воду зі спільної поїлки чи тихо куняє у собачій будці, але при найменшій спробі наблизитися одразу тікав хвостиком догори наче мрія зникає на світанку.
Усе змінилося того дивного дня. Господаря розбудив химерний звук із порогу.
Покупців не було. Він вийшов із-за прилавка і побачив: на порозі сидить руде кошеня і голосно кричить.
Що трапилось, малий? здивувався чоловік.
Кошеня підбігло, глянуло просто у вічі і побігло до виходу. Господар рушив слідом за рогом будинку, на кривій бруківці, непритомно лежав Куш. Його покусав пес за задню лапу. Кушу дивом удалося вирватися, але на лапі рана глибока.
Рудий малюк підсунувся носом до Куша й знову несамовито закричав.
Ой, лишенько прошепотів господар.
Зняв куртку, обережно підняв стогнучого Куша, руде кошеня посадив у кишеню піджака.
По дорозі зачинив двері магазину й скочив у свою Ладу.
Пять годин вони просиділи у ветеринарній клініці, поки лікар зашивав лапу Куша.
Того дня господар і подружився з рудим, якого назвав Вогник бо той був живий, як саме полумя, і говіркий, аж до сміху.
Увечері, зачиняючи магазин, він приніс додому ще сонного після наркозу Куша і балакучого Вогника.
Дружина сяяла від щастя. А що робить українка, коли щаслива? Правильно. Дзвонить усім подругам. А це особливий ритуал, зі шквалом емоцій, порадами, оповідками.
Коли зателефонування скінчилось, чоловік, Куш і Вогник вже мирно розтяглись на ліжку сновидення на трьох.
Ну, гарненька справа, зітхнула дружина, а де мені прилягти?
Втім, Вогник чемно посунувся і пристроївся до неї, ніжно торкаючись лапками.
Так вони всі знайшли свою оселю. Тепер два великі вальяжні коти геть не схожі на колишніх дворових волоцюг.
Іноді Куш, за звичкою, вилизує Вогника, а той не заперечує, муркає вдячно.
А навпроти, через дорогу біля майстерні з ремонту взуття, оселилась маленька сіра киця. Продавчиня звідти часто купує для неї ковбаску у цьому ж магазинчику.
Може, колись і для неї знайдеться дім? Може, колись заберуть усіх?
Може, одного дня коти стануть дефіцитом їх будуть видавати за попереднім записом і після проходження спеціальних курсів Щасливого співжиття із хвостатими?
Як думаєте, може такий казковий сон бодай на мить стати дійсністю?
