«Чому втікає кохання? Адже ж було, було… Я була така щаслива, що нічого навколо не помічала. Жила ним одним. І прогляділа, коли він змінився. Наївна дурнушка. Так мені й треба. Розслабилась. А розслаблятися не можна було». Соломія дивилася у вікно на гілки дерев, що гойдалися від вітру. Лід на дорогах присипаний піском. Кілька днів без снігу — і подвір’я потемніло.
«Лише й думала про те, щоб постирати, випрасувати, нагодувати смачніше. А йому захотілося пригод, молодого тіла. Криза середнього віку. Адже ж помічала, що молодиться. Думала — час хоче вгамувати… Цікаво, а вона добре готує? Чи в ресторанах їдять? Господи, про що я думаю? Як важко. Минуло вже кілька місяців, а я все не можу заспокоїтися. І ніколи не звикну».
Яке сьогодні число? — Соломія задумалася. — Здається, чотирнадцяте. Старий Новий рік. А я сиджу вдома, як стара баба. Вирішено — зараз приведу себе до ладу й пройдуся по магазинах».
Вона поставила у мийку порожню чашку від кави й пішла у ванну. Відкрила воду, скинула халата й увійшла під душ. Натиснула на важіль, щоб переключити воду, але його заклинило. Соломія натиснула сильніше — він зірвався, впав у ванну, а з крана й душа хлинула вода. Вона намагалася вимкнути, але марно.
Довелося вилазити й перекривати труби. Вода перестала бити фонтаном, але крапала тонкою цівкою. Соломія не стала вдягати мокрий халат. Роздягнена, знайшла спортивні штани й футболку. «Ось і помилась. На лихо все. Рік новий, а клопоти старі. Скільки разів чоловікові казала, що заїдає перемикач води, а в нього руки не доходили…» — бурчала вона, витираючи воду з підлоги.
Потім набрала номер ЖЕКу. Хоч хтось має чергувати на екстрений випадок. Довгі гудки в трубці дратували. Якщо ніхто не візьме, що робити? Невже дзвонити колишньому? Ні, унижатися перед ним не стане. Раптом у трубці пролунав стомлений жіночий голос:
— Слухаю.
Соломія одразу уявила набряклу від втоми жінку, яка вже тисячу разів чула ці скарги.
— У мене кран у ванній зірвало! — несподівано для себе скрикнула вона.
— Воду перекрили? — спитали на тому кінці.
— Так.
— У понеділок сантехнік буде, — відповіла чергова.
— Як у понеділок? Два дні без води сидіти? У мене труби йдуть через ванну, кухню й туалет!
У трубці невдоволено зітхнули.
— Сантехнік на об’єкті. Як звільниться — прийде. Зараз подзвоню.
— А довго чекати? — Соломія скрикнула, побоюючись, що тітка покладе трубку. — Вода все одно тікає. А раптом труба лусне?
— Жінко, чекайте, сантехнік прийде, як зможе.
Вона хотіла спитати, коли саме, але в трубці вже лунали короткі гудки. «Прийдеться чекати. Господи, за що мені це?» Ще якийсь час лаяла чоловіка, що кинув її з цими старими кранами. Але який з того толк?
По телевізору йшов серіал. Незабаром Соломія так ним захопилася, що забула про воду. І коли в двері подізвонили, вона не одразу зрозуміла, хто це. Глянула на годинник — усього годину двадцять чекала. Швидко.
Відкрила. На порозі стояв презентабельний чоловік років шістдесяти, сивий, досить добре одягнений.
— Сантехніка викликали? — спитав він.
— Ви сантехнік? — недовірливо подивилася Соломія.
— Не схожий? — чоловік уВони зустрілися очима — і в цю мить у кімнаті стало тепліше, наче завія за вікном раптом притихла.
