Той кулон змінив усе: як дружина повернула чоловіка до життя
— Коханький, сьогодні зайду до Софійки, — промовила Марʼяна, швидко поправляючи коси перед дзеркалом. — Ми з нею сто літ не бачились.
— Звісно, — кивнув Богдан. — Гарного тобі вечора.
Марʼяна пішла, і в хаті повисла звична тиша. Богдан, радісний від рідкої нагоди спокійно посидіти за комп’ютером, поринув у гру. Але незабаром його відволік дзвінок телефону.
— Привіт, друже! — на тому кінці дроту лунав голос Ярослава, старого приятеля Богдана. — Їду до тебе! Дружини вдома нема. До речі, щойно бачив її біля свого офісу…
Богдан завмер, тримаючи слухавку в руці. Він механічно перепитав:
— Біля офісу?.. Ти впевнений? Вона ж до Софійки пішла.
— Точно бачив, — підтвердив Ярослав. — Вийшла з ювелірної крамниці з якимсь пакетом. Сіла в авто і поїхала. Я б свою Марʼяну з ким завгодно сплутав, але твою — ніколи.
Богдан відчув, як щось важке осіло в грудях. Він безмежно довіряв Марʼяні. За п’ять років шлюбу вони жодного разу серйозно не посварились, їхні стосунки були взірцем для знайомих. Але зараз…
Коли Ярослав приїхав, Богдан все ще ламав голову над почутим.
— Ну що, давай вже! — Ярослав поставив на стіл пакет з пивом.
— Почекай… Ти певен, що це була Марʼяна? — наполегливо запитав Богдан.
— Певен. Вона була вся така радісна, з пакетом… Подарунок, чи що? Ти їй щось купив?
— Ні, — хрипко відповів Богдан.
В голові вихрем крутились думки. «Невже в неї є хтось?» — питав він сам себе. Він вирішив подзвонити Марʼяні.
— Привіт, рідненька. Де в нас великі склянки? Ярослав прийшов, а я знайти не можу… — сказав він натягнуто весело.
— У шафі, праворуч, — відповіла Марʼяна. — Ми тут з Софійкою приміряємо її покупки. Усе гаразд.
З телефонної трубки донісся голос Софійки, підтверджуючи слова Марʼяни.
Богдан із полегшенням видихнув. Мабуть, Ярослав помилився.
Марʼяна повернулась додому пізно вночі. Пахла парфумами і чимось ще — ледве вловимим ароматом нового.
— Як посиділи? — запитав Богдан.
— Чудово, — усміхнулась Марʼяна, цілуючи його в щоку. — Приміряли її обновки. Вона ще в клуб запрошувала, але я без тебе не пішла.
На душі у Богдана стало легше. Він вирішив більше не мучити себе порожніми підозрами.
Вранці Богдан, як завжди, приготував сніданок. Він не працював вже півроку, шукав підходяще місце — і радував Марʼяну дрібними турботами. Подав їй сніданок у ліжко, з гордістю спостерігаючи, як вона посміхається.
Але раптом Марʼяна, подякувавши йому, додала:
— Ти б роботу все ж таки знайшов… Скільки можна сидіти на моїй шиї?
Слова обпекли. Богдан хотів щось відповісти, але в цю мить його погляд впав на її шию — там блищав маленький кулон у формі серця, якого раніше у неї не було.
— Звідки прикраса? — хрипко запитав він.
— Подарунок, — легко відповіла Марʼяна. — Сама собі купила. Із премії.
Але сумніви вже пустили коріння в серці Богдана. І, попри запевнення Марʼяни, в голові стояла одна думка: «У неї є хтось».
Того дня він провів у шаленій гонці по сайтах вакансій. Роботу треба було знайти негайно, за будь-яку ціну.
За кілька годин Богдан сидів за столом на співбесіді. А через день уже вийшов на нове місце — у компанію з виробництва вікон. Зарплата була середньою, але стабільною.
— Усе, тепер усе буде інакше, — пообіцяв він собі.
За тиждень, увечері, він вирішив зробити Марʼяні сюрприз — приготував курча в рукаві, накрив на стіл.
Коли Марʼяна повернулась додому, здивовано підняла брови:
— Свято?
— Завтра у мене перший аванс, — гордо сказав Богдан. — Час святкувати.
Марʼяна збентежено посміхнулась. Десь глибоко всередині в неї кололо почуття провини. Адже план із кулоном був її маленькою хитрістю…
Наступного дня Марʼяна подзвонила матері:
— Мамо, все вийшло! Він влаштувався! Працює, носить мене на руках. А кулон… — вона засміялась. — Всього-навсього один кулон знадобився, щоб штовхнути його.
У цю мить Марʼяна дивилась на сплячого після роботи Богдана і розуміла: іноді невелика провокація — найкращий спосіб нагадати про справжні почуття.
