Щоденник Соломії Коваленко. Хм, як описати цей день? “М’яко стеле, та жорстко спати” – фраза діда повертається. Знову дзвонила Олені Петрівні з привітанням до ювілею.
“На цей раз сподіваюся, приїдете не лише на три дні? Затримаєтесь довше? Соломійко, чому мовчиш?”
Через годину їхня автівка вже їхала за покрите туманом полесся до Карпат, віддаляючись від напруженої тиші будинку, де лишилась тільки приголомшена Світлана Сергіївна, та дорога сипчала піском позаду, обіцяючи зовсім інше літо, де вранці їх будитимуть не докірливі зауваження, а справжній гомін дзвінких лісових струмків та щирі обійми хлопчиків знову грітимуть матір, так, як гріють добру розповідь сонцем вершини, коли позаду розійшлися хмари.
