Леся була погана. Дуже погана, навіть шкода її іноді настільки вже вона “погана”. Всі навколо прагнули донести це їй, усіляко наголошували: ну справжня ж негідниця. Погана й ще й нещасна.
Звісно, чоловіка немає, син дорослий, живе окремо. Леся самотня, наче нікому й непотрібна. Прийшла у понеділок на роботу жінки перешіптуються: хто на городі гарував, хто всі вихідні прасував, хтось варення варив, хтось генеральне прибирання робив. Кожна хвалиться чимось своїм.
А Леся мовчить. А що їй сказати? Немає їй чим хвалитися: чоловіка немає, дитина виросла й поїхала з дому от і мовчить, притаїлась, як мишка.
Сьогодні вона знов попросилася раніше піти, то який вже тут секрет усі знають, двічі на місяць вона зникає з роботи раніше за інших. Шепочуться, кидають тінь сумніву: ну ясно, побігла зустрічатись зі своїми численними коханцями.
Усі святі тут, у райдержадміністрації, усі заміжні й заклопотані а Леся погана.
Лесю, стурбовано мовить мама, ну чого ти в мене така?
Яка, мамо?
Ну невлаштована ти в житті. Хоч би вже знайшла якогось чоловіка. Тобі ж ще не пізно й другу дитину народити, зараз і після сорока народжують.
Мамо, навіщо мені “якийсь чоловік”? Навіщо друга дитина від когось стороннього? У мене є син, для повного щастя вистачає й Льоньки… Та й чоловік, мамо, ти так кажеш, він мені навіщо? Що з ним робити? А так у мене є Олег.
Лесю! Опамятайся, Олег не твій чоловік!
А от і мій, сміється Леся. Ходимо з ним на побачення раз на тиждень, подарунки дарує, у відпустку поїхати допомагає, мозок не виносить, до своєї матері на дачу не посилає, не вимагає шкарпетки прати чи борщик варити, проблемами не вантажить, на дивані не лежить без діла. Одним словом благодать.
Ще б пак, вся ця благодать дістається його бідній дружині!
А ти хочеш, щоб це дісталось мені? Ні, дякую. Мені трішки за сорок, двічі нагадую, була заміжня і бігла від щастя аж чоботи губила.
Перший чоловік, тато Льоньки, як ти й радила, мама, ще в вісімнадцять заміж вигнала, бо старший, набагато розумніший, шанує тебе, поважає, має гроші. Пять років, цілих пять, сиділа, наче в тюрмі: не вчитися не можна, не гуляти з подругами не можна, навіть із Льонькою сама впоратися не вміла, ще щось не так одразу сварки. Все для нього й для його матері.
“Зате золота мала повно”, так казали. А раз на місяць можна було собою похвалитись перед людьми: он, мовляв, молода дружина! А сам нічого проти ляльок не мав, навідувався…
Коли втекла й подала на розлучення дяка бабусі, що підтримала так він вимагав назад усе, навіть труси…
Другий раз вийшла по любові заміж, тоді ще й працювала, і вчилась. Памятаєш, мамо, як я старалася, щоб вам із татом не сидіти на шиї? А чоловік другий на дивані, я працюю, потім в садочок, дитину забираю (не смій навантажувати мужчину!), до магазину, все на собі, машини не мала навіщо жінці машина?
Потім вечеря, пра ironing, ужити чоловіка, аби, боронь Боже, не пішов наліво…
Грошей бракує? То дитині твоїй бракує, якби моя була може, й дав би, а так вибач. Чужих дітей я містити не зобовязаний. Пішли ти й твої мрії
Мамо, я і заміжня була за тим, хто більше заробляв, і за тим, хто менше. Нічого не змінилось всім добре, лише мені невесело було.
Лесю, так усі живуть, доню.
Хай живуть, а я ні, не хочу!
Як тобі минула субота?
Ну, Микита з Марічкою Олечку і Ванька залишили нам із дідом, гуляла, млинці пекла, пил прибрала, пропилососила, попрала Ввечері дітей укладала, тата годувала, прасувала спала в першій ночі. А вранці діти просять знову млинців, потім знов їх годувати, Микита з Марічкою приїхали курку засмажила, салати, піцу… Потім прибирала, нарешті спати впала ледве жива.
Ой, мамо, а памятаєш, ніколи не просила тебе сидіти з Льонькою? Не пригадуєш, щоб я залишала дитину на тебе й тікала відпочивати?
Ти завжди незалежна була, а ці… нема слів…
А хочеш, розповім, як минули мої останні вихідні? Льонька якось дзвонить, запитує, чи не візьму Тимка на вихідні вони з Мариною в Карпати зібрались. Звісно, взяла! Тимко кіт Марини, Льоньчиної нареченої, мама, якби ти частіше цікавилася не тільки Микитою, знала б, чим твій старший онук живе.
Вечеряю смачною піцою, дивлюсь фільми. Мені не треба рано вставати у суботу! Встала кота погодувала, каву зварила, пил витерла, кинула білизну в пральну машинку, подзвонила тобі та була зайнята, тато трубку взяв, плюнув ледарка, мовляв, мама впахує, а ти, пані, по музеях гуляєш
Образитись хотіла, але передумала. Пішла до музею виставка твого улюбленого художника, хоч і сама, згадала, як ти колись захоплювалась його роботами. Посиділа в кавярні, погуляла магазинами, додому Тимко спав. Більше нікуди не хотілося, лягла дивилася фільми.
В неділю з котом до одинадцятої спали, хотіла тебе покликати покататися на пароплаві по Дніпру Маша підняла трубку, сказала, що ти зайнята, напевно за посудом стояла.
Ввечері дзвонив Олег запросив у ресторан, і я пішла. Чому відмовлятись? Я ж вільна! Ми не говоримо про його родину, не вантажимо один одного, провела гарно вечір і відпочила. Зранку на роботу з хорошим настроєм.
Я пробувала зустрічатись із неодруженими, мамо. Щоразу те саме. То хлопці, яким мама потрібна, то жертви життя з цілою купою дітей, розлучені чоловіки.
Одного разу заявили, що я зобовязана буду прийняти його дітей, бо жінка повинна. На мої запитання, чи допоможе він моєму сину обурився: У Льоньки є батько він і хай допомагає. Справедливо, правда ж? Тому й розійшлися…
От так, мамо, я і стала поганою для всіх дрібязковою, корисливою, хитрою. Хотіла повісити на чоловіка свого дитину й жити як у казці От маєш. Тому й обрала Олега. Тим більше, мені зовсім не соромно за своє життя. Набагато болісніше бачити, мамо, як ти сама вічно ради всіх жертвуєш собою. Сьогодні ось, довелось навіть збрехати, що мені потрібна твоя допомога.
Мамо, зі мною все добре. А зараз ідемо разом трохи побудемо для себе, відпочинемо, поспілкуємось, проведемо час удвох.
Лесю, ти з глузду зїхала, а як же тато?
Що? Захворів?
Та ні але ж обід
Не повірю, що обід не готовий.
Але ж підігріти треба, і взагалі, Микита
Мамо! Я й образитись можу! Дозволь мені побути доброю дочкою, підемо, відпочинемо разом Я так тебе прошу
У понеділок на роботі жінки знов перемивають кістки, змагаються, хто більше втомився за вихідні. А Леся злукавим усміхом проходить повз, з якоюсь своїм особистим сонечком у душі. І кожна думає: ну, звісно, Леся погана дівка, з поганими думками в голові
Життя змінюється, але щастя починається з любові до себе і поваги до власних бажань. Не треба боятись бути не такою, як інші, важливо знайти свою дорогу і цінувати себе.
