Страх стати мачухою: Леся ухиляється від шлюбу з удовцем.
Мачуха добре бачила, що Леся не хоче виходити за удовця, і не через те, що він мав маленьку доньку, чи був старшим, а тому, що Леся його дуже боялася. Його холодний погляд пронизував аж до глибин серця, і від страху серце починало битися швидше, ніби намагаючись захиститися від стріл його очей. Очі Лесі були спущені до землі, вона довго не наважувалася підняти їх, а коли піднімала усі помічали, що вони заповнені сльозами.
І ті сльози, як лавина, котилися по її щоках, розпаленіх від сорому. Руки тремтіли, маленькі кулачки хотіли боронитися від мачухи та запропонованого нею жениха. Зрадник-язик, хай буде він проклятий, вимовив: “Вийду.”
От і домовились! До такого дому, за такого чоловіка гріх не піти! Адже з першою дружиною поводився, як із палацовою пані, вона була мяка, як глина, слабка, худуща, постійно хворіла й кашляла. Ходили вони так: він три кроки, вона один. Зупинялась, дихала, як паровоз, а він обіймав і заспокоював, не нарікаючи, на відміну від твого батька, того божевільного.
Коли вона завагітніла, майже ніхто не бачив її на ногах. Лежала постійно, а після пологів він сам уночі вставав до дитини, а вона зовсім знесилилася. Так його мати розповідала.
А ти ж здорова, як ріпа! Він тебе в червоному кутку посадить. Ти ж уміла на все і косу тримати, і серп, прясти й ткати. Гріх за молодого тебе віддавати, у них ще характер не встоявся, дурниці не виявилися, а цей чоловік відкритий, про нього все відомо. Як тобі пощастило!
Сил потрібних господинь вижену, посидимо на вечірці, а удовцеві весілля не треба мертвих танцями не образимо. Скриню збирати наказав не починати каже, у домі всього повно.
Ярослав одружився з першою дружиною з кохання, знаючи, що Маряна часто хворіла, була слабкою, але мати казала, що він гарний чоловік, сильний, йому потрібна жінка, а не дівчина. Та ні люди, ні власний розум його не переконали йому потрібна була лише Маряна.
По селу ходили чутки, що вона його причарувала, бо тільки зачарована людина, яка не пожила справжнього життя, могла добровільно перетворити своє існування на лікарню, страждання, біль. Лікарі казали, що в Маряни слабкі легені будь-яка застуда вела до запалення, астми, а там хто знає, може, й гірше.
Ярослав вірив, що своєю любовю віджене смерть від дружини, вилікує її, доглядатиме, і хвороба відступить. Спочатку, справді після весілля все йшло чудово. Щасливі, радісні молодята не могли натішитися своїм щастям.
Потім, коли Маряна завагітніла, наче весь її нутро перевернувся постійна слабкість, запаморочення, сонливість робили її такою безсилою, що вона не могла ані прати, ані корову доїти, навіть розчесати свій довгий чудовий волосся не мала сили.
Лікарі казали, що це токсикоз, народжу
