Олеженьку, я ж ще жива! зі сміхом скрикнула Маряна, її засмагле обличчя сяяло, немов під променями сонця. Вона розкинула руки, ніби хотіла обійняти все Чорне море. Її русяве волосся, вигоріле від літньої спеки, розвівалося на вітрі. Я ж казала, що цей місяць буде найкращим у нашому житті!
Поруч на білому піску стояв Олег, поправляючи соломяний капелюх. Його губи посміхалися, але в грудях стискалося від болю. Думка, що це може бути останній шанс врятувати щастя, не давала спокою.
Так, Маряночко, буде найкращим, відповів він, намагаючись, щоб голос звучав легко. Ти завжди мала рацію.
Але в серці лишався важкий камінь після слів лікаря два місяці тому: «Онкологія, пізня стадія, два-три місяці». І ось вони тут на узбережжі, бо Маряна вирішила боротися, а не здаватися.
Підемо купатися? з блиском в очах вона схопила його за руку. Не нудися, Олежку! Памятаєш, як у дитинстві стрибали в річку у діда? Ти тоді боявся, що течія знесє твої плавки!
Олег засміявся, і на мить біль відступила. Так вона вміла виривати його з пастки журби.
Я не боявся, просто був обережний, пожартував він. Гаразд, біжимо, але якщо мене зїсть скат знай, сама винна.
Заливаючись сміхом, немов дітлахи, вони побігли до води. Маряна гралася з хвилями, а Олег дивився на неї, затамувавши подих. Його серце розривалося від любові й болю одночасно. Вона була прекрасна, і він любив її більше за все. Втратити її навіть думати було страшно.
«Кохання дає силу триматися надії, навіть коли час проти нас».
Їхня історія почалася в десятому класі у маленькому містечку, де всі знали одне одного. Маряна зявилася в школі, немов яскравий метеор новенька, з усмішкою, що запалювала серця, і довгим русявим косам, від яких танули навіть найсуворіші душі.
Переїхавши з батьками з сусіднього міста, вона миттєво стала центром уваги. Олег, високий і незграбний, завжди з книжкою в руках, не вірив, що вона зверне на нього увагу. Та одного разу на шкільній дискотеці він наважився запросити її на повільний танець.
Ти якийсь інший, сказала вона, дивлячись йому в очі. Не намагаєшся бути кращим за інших.
А ти не боїшся, що я наступлю тобі на ноги? посміхнувся він. Вона засміялася, і з того вечора вони стали близькими друзями.
Після школи Олег поїхав до Києва вчитися на інженера, Маряна до Львова на філологію. Вони листувалися довгими листами, поспішаючи на канікули, щоб бути разом. Розлука лише зміцнила їхні почуття. У двадцять два роки, ледве отримавши дипломи, вони розписалися. Весілля було скромним у місцевому будинку культури, прикрашеному штучними квітами. На фоні лунали хіти Софії Ротару. Щастя переповнювало їх, і дрібниці були неважливі.
Але настали будні важкі, виснажливі. Вони знімали маленьку квартиру, працювали без відпочинку, мріяли про власний будинок і кавярню. Втома й побутові суперечки стали причиною свар
