Лише одна залишилась

За вікном уже темніло, а мами все не було. Ярина, обертаючи колеса інвалідного візка, під’їхала до столу, взяла телефон і набрала мамин номер.
«Абонент вимкнений або знаходиться поза зоною покриття», пролунав невідомий голос.
Дівчинка розгублено дивилась на телефон, потім згадала, що грошей на рахунку мало, й вимкнула його.
Мати пішла у магазин, але так і не повернулася. Такого не траплялось ніколи вона завжди повідомляла, куди й на коли вийшла, адже дочка з дитинства не ходила. За донечкою доглядала тільки мати інших родичів не було.
Хоч Ярині вже виповнилось сім, самостійність її не лякала, але сьогодні виникло погане передчуття:
«Вона пішла у віддаленіший магазин, де дешевше. Ми часто туди ходили. Хоч він і вважається далеким, але туди можна дійти за півгодини. А вже чотири години минуло. Я голодна».
Вона скерувала візок до кухні, розігріла чайник, дістала з холодильника котлету. Поїла, попила чаю.
Мами ще не було. Не витримавши, знову набрала номер:
«Абонент вимкнений…» повторив автомат.
Дівчинка пересунулась на ліжко, плачучи, поклала телефон під подушку. Світло залишила без мати було так страшно.
Лежала довго, та все ж заснула.
***
Сонячний промінь збудив її. Мамине ліжко було прибране.
Мамо! гукала вона до передпокою.
У відповідь тиша. Телефон знову промовив металеве: «Абонент вимкнений…»
Страх стиснув горло, сльози потекли рікою.
***
Костя повертався з кав’ярні, де щодня купував свіжі булочки. Ще з юності він мав хворобливу статуру дівчата його уникали. Коли в дорослому віці дізнався про безпліддя, змирився з самотнім майбутнім.
На дорозі він помітив розбитий телефон. Будь-яка техніка в нього викликала задія, як IT-спеціаліста. Підняв апарат, здавлений колесами, дмухнув на пил, поклав у кишеню.
«Додому перегляну».
***
Знявши SIM-карту, він вставив її у свій телефон. У контактах значились поліклініка, ПФУ… а першим записом «доченька».
Набрав номер:
Мамо! озвався радісний дитячий голос.
Я не мама, зніяковіло сказав Кость.
А де моя мама?
Не знаю. Я знайшов розбитий телефон.
Моя мама вчора пішла за продуктами й ще не вернулася, почулися ридання. Немає ні тата, ні бабусі… Лише мама.
Як тебе звати? Кость вже розумів, що треба діяти.
Ярина.
Мене Кость. Яриночко, вийди до сусідів, розкажи, що сама.
Я не можу, ніжки не ходять. І сусіди переїхали.
Де ти живеш? прискорив він.
Вулиця Шевченка, 7, квартира 18.
Чекай, зараз приїду!
Він побіг до матері:
Мамо, там дівчинка-інвалід сама в квартирі! Їдемо!
Ніна Антонівна, пенсіонерка, що виростила сина-інваліда, миттєво зібралась. Викликали таксі.
***
Почувши дзвінок домофона, Ярина спитала глухим голосом:
Хто там?
Ярина, це Кость!
Відчинили двері квартири. В очах дівчинки в інвалідному візку відбивались сльози:
Ви знайдете маму?
Як її звуть? з-за спини Костя вийшла Ніна Антонівна. Солоденька, ти голодна?
Так… Вчора я з’їла останню котлету.
Костю, біжи до магазину! доручила мати.
***
Поки він купував їжу, Ніна Антонівна приготувала обід. Поївши, Кость відкрив міський сайт.
«Учора на Садовій автомобіль «Таврія» збив жінку. Постраждалу у тяжкому стані доставлено до лікарні».
Зателефонував до приймальні:
Так, жінка з Садової без документів, ще непритомна. Ви родич?
Покажіть фото?
Є! Ярина дістала альбом.
Кость сфотографував
За вікном уже темніло, а мами все не було. Маряна, крутячи колеса своєї візка, підїхала до столу, взяла телефон і набрала мамин номер.
«Абонент вимкнений або знаходиться поза зоною покриття», донесся незнайомий голос.
Дівчинка розгублено дивилася на апарат, потім, згадавши про малі кошти на рахунку, вимкнула його.
Мама пішла до магазину й не поверталася. Таке було вперше завжди вона казала, куди й наскільки. Адже Маряна з дитинства мала ускладнення й не ходила. Передвигалася у візку, а опікувалася нею лише мати.
Сьогодні їй виповнилося сім, і одна вдома вона не боялася, однак незрозуміла затримка лякала:
«Пішла до Кооператору, де дешевше. Хоч магазин і далекий, дійти можна за годину». Вона глянула на годинник. «Вже чотири години. Хочу їсти».
Направила візок у кухню, розігріла чайник, дістала котлету з холодильника. Поїла, попила чаю.
Мами все не було. Не витримала, знову подзвонила:
«Абонент вимкнений…» повторив автоінформатор.
Перемістилася на ліжко, сховавши телефон під подушку. Світло лишила без мами страшно.
Лежала довго, та все ж заснула.
***
Прокинулась, коли сонце зазирнуло у вікно. Мамине ліжко було застелене.
Мамо! скрикнула вона у бік передпокою.
У відповідь тиша. Телефон знову показав той самий металевий голос.
Страх стиснув горло, очі наповнилися сльозами.
***
Яромир повертався з булочної. Кожного ранку він купував свіжий хліб. Так починався їхній день із матірю.
Йому було тридцять, а дівчата його не помічали: негарний, худий, часто хворів. Хвороби супроводжували його від народження. Дороге лікування не могла дозволити його самотня мати. Останній діагноз безпліддя. З тим, що одруження не буде, він змирився.
У траві блиснув розбитий телефон. Гаджети були його захопленням і роботою: він працював програмістом. Підняв той зламаний апарат з цікавості. Був розчавлений, ніби його переїхали.
«Мабуть щось трапилося», подумав Яромир і поклав його в кишеню.
***
Вдома він вийняв із знахідки сим-карту й вставив у свій телефон. У списку контактів були номер дитини «дочка».
Подумавши, подзвонив:
Мамо! почув радісний дитячий голосок.
Я не мама, ніяково промовив Яромир.
А де мама?
Не знаю. Я знайшов твій розбитий телефон і подзвонив за цим номером.
Моя мама зникла вчора, голос задрижав. Пішла за покупками і не повернулася.
А тато чи бабуся є?
Немає. Тільки мама.
Як тебе звати? юнак усвідомив, що треба діяти.
Маряна.
Я Яромир. Вийди до сусідів, розкажи, що залишилася сама.
Я не можу ходити, пояснила дівчинка. А в сусідів нікого немає.
Як це не ходиш? здивувався він.
Я так народилася. Мама каже, що треба зібрати грошей на операцію.
Маряно, знаєш свою адресу?
Так. Вулиця Шевченка, сім, квартира вісімнадцять.
Зараз приїду, разом знайдемо маму.
Він відключився.
Марта Степанівна зайшла до кімнати сина:
Що сталося?
Мамо, знайшов розбитий телефон. Подзвонив за контактом «дочка». Там маленька дівчинка сама вдома, на візку. Родичів немає. Вже знаю адресу. Їду.
Поїдемо разом, жінка взяла сумочку.
Марта виростила сина сама, часто лікувала. Знала, як важко самотній матері. Тепер вона пенсіонерка, а син добро заробляв.
Вони викликали таксі.
***
Задзвонили у домофон.
Хто там? почувся сумний голос.
Мар