До мене постукало кохання…
Марійка виїхала з села до міста та вступила до університету. Після сільської школи навчання давалося важко, але вона цілими днями сиділа над підручниками, щоб добре здати сесію та не залишитися без стипендії. Мати могла допомогти їй лише продуктами з господарства.
А коли Марійка почала працювати, сама стала допомагати, надсилаючи матері гроші. Кожну відпустку проводила в селі. Про море, звісно, мріяла. Але всім казала, що в селі такий чистий повітря, ліс і річка, що жодного півдня не треба.
— Марієчко, а коли заміж виходитимеш? Невже ніхто не подобається? Чи не доживу я своїх онуків, — зітхала мати.
— Не хвилюйся, мамо, вийду, — відмахувалася Марійка, але розмови про заміжжя їй давно набридли. У селі кожен першим ділом питав саме про це.
Хлопці в неї були, і кохання було, але заміж так ніхто і не запросив.
Працювала вона в редакції газети. Робочий день добігав кінця, а за вікном лютував злива. Дощ ніби стихав. Марійка накинула плащ, взяла парасольку й поспішила на вулицю. Та лише вийшла — і дощ ударив з новою силою. Вона стояла під навісом біля входу, дивлячись, як повз неї мчать машини, розбризкуючи калюжі.
Важкі краплини били об мокрий асфальт, бризки долітали до її ніг. Марійка мимоволі згорнулася й притиснулася до стіни. Позашляховик перед великою калюжею сповільнив хід, щоб не оббризкати її, а потім і зовсім зупинився.
— Дівчино, сідайте. Навіть якщо дощ закінчиться, на дорогах справжнє озеро — доведеться плисти додому, — крикнув крізь відкрите вікно молодий чоловік.
І Марійка сіла в машину. За півроку її рятівник зробив пропозицію. Не те щоб вона закохалася без пам’яті, але час виходити заміж, а з Олегом було спокійно і надійно. Жили вони з його матір’ю у великій квартирі в центрі міста.
Мати Олега одразу її не сподобалася.
— Не сподівайся, голубко, що отримаєш нашу квартиру. Цей номер у тебе не пройде, — відразу попередила вона.
— Нечемно цілий день ходити у халаті. У ньому тільки до ванної можна пройтись. А раптом хтось завітає? Переодягайся негайно, — командувала свекруха.
І Марійка переодягалася. Прибирати чи готувати в елегантних сукнях було незручно. Сама ж Тетяна Миколаївна вдягалася, як на світський вихід.
Загалом, з матір’ю чоловіка вони не зжилися. Одного разу Марійка почула, як та переконувала сина розлучитися, поки дітей немає. Марійка, ридаючи, сказала Олегові, що мати права, і вони краще розійдуться. Почала збирати речі.
Але Олег не відпустив її. Наступного дня він зняв квартиру, і вони переїхали від матері. Життя налагодилося. Можливо, мати й далі «капала» на сина, але лише по телефону, не приходячи до них. А Олег нічого не розповідав дружині. Вони планували з часом купити власне житло, відкладаючи з кожної зарплати.
Однієї неділі вони поїхали на озеро з друзями. Рибалили, смажили шашлики… Поверталися вже в темряві. На трасі машина друзів вирвалася вперед, залишивши Олега з Марійкою далеко позаду. Він додав газу, щоб наздогнати.
Марійка навіть не зрозуміла, що сталося. Назустріч їм раптом вилетів позашляховик. Водій не впорався з керуванням чи заснув за кермом — зіткнення було неминучим.
Олег загинув на місці, а Марійка отримала численні травми та переломи. Через чотири місяці її виписали з лікарні. Бліда, слабка, кульгаючи, вона дісталася до орендованої квартири, але там уже жила інша сім’я. Їй віддали невелику сумку з речами. Речі Олега забрала свекруха, вона ж і відмовилася від квартири.
Марійка пішла до матері Олега. Та відчинила двері, але впустити не захотіла. Розмова йшла через поріг.
— Тетяно Миколаївно, можу я пожити у вас, поки не знайду житло?
— Ще чого! Через тебе загинув мій Олежко. А ти навіть на похорон не прийшла. Іди геть! — Свекруха грюкнула дверима.
— Я не винна в його смерті… Я ж у лікарні була… Не могла прийти… — кричала Марійка, стукаючи в двері.
— Іди, а то викличу поліцію! — погрожувала з-за дверей свекруха, і Марійка здалася.
Просити половину грошей, які вони з Олегом відкладали на квартиру, вона навіть не наважилася.
Вийшла на вулицю — але куди йти? Друзів у неї не було. Ті, з ким вони їздили на озеро того злого дня, були друзями Олега. Хто знає, що їм наговорила про неї свекруха.
У чому була, у тому й поїхала до матері в село. Та там її чекала нова біда — мати померла два місяці тому, поки Марійка лежала в лікарні. Телефон під час аварії розбився, до неї не могли додзвонитися.
У хаті все виглядало так, ніби мати вийшла й ось-ось повернеться, сплесне руками й закрутиться біля плити… Очі Марійки наповнилися сльозами.Роман обійняв її міцніше і прошепотів: “Любов завжди знайде свій шлях, навіть через біль і темряву”.
