Оленко, ти будеш винна в його смерті! У чий же? Звісно, у Тараса! Тактак, саме ти! Ах! Нічого дивного! А хто була та красива дівчина вчора на лавці у дворі, що світлом своїх голих коліна освітлювала ніч? Хіба так можна! У Тараса крихка душа Він, мабуть, лише в школі на фізкультурі женські голі коліна бачив, і то давно Ну і що, що навколо безліч дівчат у міні-спідницях! Ти їх порівняла! Та й їх коліна, і твої! Оце різниця! Для Тараса особлива!
Голос у трубці став суворішим:
Я нічого не вигадую: бачу його зараз, як він передсмертний лист пише Ось так, викидай, отже, і пише: не можу без неї, каже! У душу вразило, розумієш… Пише він саме так! У душу вразило, а на мене не дивиться! Краще схоплю пивка тобто, помру! Так, слово «помру» видно чітко! Як я не можу бачити? У мене дідовий польовий бінокль! У ньому я все, що захочу, побачу!
Телефон на мить стих, залишилось лише спантеличене дихання співрозмовниці:
Ох, мій кій, і на темечок Ми з тобою, Оленко, запізнилися, ось взявши гострий ножик, вже почав себе колоти кровій Що, кажеш, встигнеш? Біжи-ліз, швидше, врятуй свого принца!
Баба Марічка, прищуривши хитрі вузенькі очі, з задоволенням спостерігала, як у крихку квартиру Тараса влітала вагітна Оленка, несучи з собою непогашену любов, бажання підкріпити борщем і мрію про купу дітей.
У Тараса шансів не було. Цей худий, мрійний хлопець жив сам: півроку тому його мати одружилася й переїхала до чоловіка, залишивши сину трикімнатну квартиру. При цьому суворо наказала, аби він негайно одружився і почав дарувати внуків. Хоча б одного. І терміново! Без зайвих зволікань!
Тарас погодився: сімейне тепло йому подобалося. Але знайти дівчину не вдавалось. Геній в електроніці, у спілкуванні Тарас був мовчазний, комплексний і сором’язливий. Сам ініціативу не брав, а від агресивних дівчат тікав зі швидкістю реактивного літака. Баба Марічка ж погоджувалась: жити з нахальною сусідкою вона не хотіла.
От і Оленка! Вагітна, господарська, шаноблива. Не красуня, та приваблива, обличчя кругле з веснянками милувалося. Тільки треба було уважніше прислухатися, спілкуватись А молоді хлопці в цьому зовсім не розбиралися!
Їхні гаджети фу, яке огидне слово! Лише коротку інформацію давали. Фото чи ролик І то, як Ніна в різних тик-токах не знімалась, на відміну від нав’язливих нахалок, які Тарас боявся, наче вогню. А зовнішність! Макіяж! Як відьми на шабаші! Сучасні дівчата від Оленки виглядали, наче клоун у цирку проти касирки на квитковій. Памятаєте: яка б краща касирка не була, ви запамятаєте обличчя клоуна, а не її. Хоча з клоуном й слово не обміняли, а з касиркою особисто поговорили! Принаймні декілька речень.
Тож Тарас, час від часу поглядаючи на сусідку Оленку, не міг зрозуміти, де його щастя. Можливо, помер би бездомний, згідно з бабусею Марічкою. Чому помер? Від голоду! І холоду! І відсутності жіночої ласки!
У домашньому побуті Тарас нагадував заблукалого їжачка в тумані. Їв «Роллтон» і вареники, якщо вчасно не зупиняв каструлю. А ще бутерброди. У бутербродах Тарас був справжнім майстром! Кава теж варив непогано.
Зараз хлопець намагався порізати огірок для салату. Порізався, став шукати бинт і зелений, коли хтось розстукав у вхідні двері. Йому довелося терміново їх відкрити, незважаючи на порізаний палець, з якого капала кров.
На Тараса, з великими від страху очима, кинулася Оленка. Що саме вона йому говорила, у чому його переконувала бабу Марічку так і не розкрили. Бінокль звук не передає, шкода! Але кмітливий місцевий Амур, тобто баба Марічка, побачила, як трохи пізніше Оленка у своїй квартирі годує Тараса борщем. Підкладає картоплю з котлетами, вінегрет з квашеною капустою. І компот. Судячи з вигляду хлопця смакота.
Тарас розквітав усмішкою, з його очей відходило самотність, а з життя бездомність і комплекси.
Через місяць вони одружились. Бабу Марічку запросили на весілля. Їй подали смачний торт, і найбільший шматок залишили для неї. На прощання наречена Оленка, посміхаючись, спитала старушку:
То він і справді планував померти, так? Як ти казала: «почав себе колоти»?! Ой, прямо у палець!!! Ну, бабо Марічко! Знаєш, як мені стало соромно, коли я сказала, що врятую його від смерті, а він простягнув мені палець! Ну, бабо Марічко!
