Та самій з донькою лячно їхати, сама розумієш дві жінки, мови ж не знаємо, раптом щось трапиться свекруха махнула рукою. А з вами удвох вже не так страшно. І на підхваті будемо, якщо що станеться.
Ой, Ярина й уявити не могла, наскільки “підхваті” їм доведеться бути.
Як же це прикро, зітхає Ярина.
Відпустку вони із Богданом, Оленкою та Тарасом почали планувати ще пів року тому.
Брат майбутнього чоловіка з дружиною та сама ідеальна компанія, з якою не страшно ані до кавярні, ані в мандри, ані навіть до чорта на гостину настільки у всіх збігались інтереси й уявлення про гарний відпочинок.
Минулого року двічі разом їхали на відпочинок і обидва рази всі були у захваті.
А ось тепер
Ні, на майбутню своячку Ярина й думати не стала б ображатись за те, що та невчасно захворіла.
Та й власний жаль не приховала: має право засмучуватися, чи не так?
Ну що вже вдієш? Вам самим доведеться поїхати по залишках стародавніх міст, зітхає Тарас.
Брат Богдана теж був засмучений через зірвані плани, але залишити хвору дружину і поїхати самому ніколи б не наважився. Совість не дозволила б.
Та й ніхто цього від нього не вимагав би.
Шкода й грошей за путівки вже не вийде повернути всю суму. Та й взагалі за весь задум образливо.
Того ж вечора до них завітала мама Богдана й Тараса, пані Валентина Дмитрівна.
Її візити не були чимось незвичайним: у Богдана теплі стосунки з матірю, та й у спілкуванні вона людина приємна.
Хоч і з тарганцями: як кожна справжня “традиційна” свекруха іноді полюбляла навчати Ярину життя. Але Ярина знала, що всі свекрухи її подруг такі.
А, до слова, їй ще й найкраща версія дісталася: Валентина Дмитрівна, хоч і ходила в гості частенько (рази чотири на тиждень), лише зрідка починала наставляти Ярину з господарства.
Декотрі поради навіть знадобилися, тому й великого зла в майбутній свекрусі Ярина не бачила.
Тож новину про спільний відпочинок сприйняла загалом позитивно.
Мовляв, Валентина Дмитрівна візьме молодшу доньку Марічку, викупить путівки в другого сина і поїдуть в подорож до Туреччини помочити кісточки й набратися нових вражень у компанії старшого сина та майбутньої невістки.
Та самій з донькою лячно кататись, Джина дві жінки, мови не знаємо, мало що
З вами удвох легше.
Будемо поруч, якщо що…
Як же Ярина не здогадувалась, наскільки “поруч” насправді мається на увазі.
Якби знала нізащо не погодилась би на цю компанію.
А втім… Можливо, і добре, що справжні обличчя майбутніх родичів і чоловіка показались ще до весілля, а не тоді, коли було б пізно все розірвати без зайвих труднощів.
Вийшло ще й дешево відбулася легкою переляком.
Подруга напророкували Ярині біду: мовляв, хто ж їде у відпустку зі свекрухою? Тільки спокою не буде, почне “виховувати” потенційну невістку, змусить і сина навколо себе крутитись.
Та ще й Марічку на розваги до них пристроїть.
Ярина відмахувалась: Марічка вже доросла, девятнадцять років, сама собі подруга й зовсім не потребує ані няні, ані аніматорів з родини. В житті майже не говорить з Яриною хіба за столом попросить передати сіль.
Невже на курорті вона раптом виявить жагу до спілкування?
А Валентина Дмитрівна… Ну так, відпочинок доведеться розпланувати з оглядкою на її вподобання, адже жінка вже не молода. Втім, навряд це стане великою проблемою.
І навіть якщо невеликі труднощі й виникнуть, два тижні витримати можна. Тим паче, далі з чистою совістю відмовлятись від спільних подорожей, маючи на те вже підставу.
Адже не відмовлятись “не спробувавши”? Ярину так виховували.
А подруги, що валять на свою свекруху мегеру, Валентину Дмитрівну не бачили й навіть казали, що Ярині з родичами дуже пощастило.
А зараз раптом радили відмовлятись.
Та як відмовишся, коли свекруха радіє, Богдан сяє, що зможе маму до моря вивезти?
Перший скандал трапився вже в літаку.
Марічка сіла біля вікна а ніхто не заперечував.
Ярина часто літає у відрядження, тому ілюмінатор для неї буденна дрібниця.
Богданові теж байдуже він любить дивитись фільми на борту.
Ярині до вподоби місце біля проходу можна легко йти до вбиральні.
Через прохід навпроти влаштувалась Валентина Дмитрівна виглядала нервово, а коли потрапили в турбулентність, ледве сльози стримувала.
Ярина не могла відмовити їй у проханні помінятись місцями поруч із сином тій було спокійніше.
А от назад місце вже ніхто повертати не поспішав.
Більше того: Валентина Дмитрівна з удаваним інтересом дивилась фільм разом із Богданом, а згодом навіть заснула в нього на плечі.
«Тримай себе в руках, вмовляє себе Ярина, напевно, після такого стресу нікому не хочеться ні про що думати. Не гарно ж будити сплячого…»
Внутрішній голос іще підказував, що спляча людина навряд чи прокидається точно тієї миті, коли почали роздавати обіди.
Та й Валентина Дмитрівна могла б змінитися не з Яриною, а з Марічкою, яка вже й не дивилась у вікно, а як і Богдан втупилась у кіно.
Дивлячись на цю “сімейну ідилію”, Ярина все дужче подразнювалась. Аеропорт ситуацію лише загострив.
Адже Богдан навіть не глянув у її бік відразу метнувся допомагати мамі з багажем, потім шукав їй автомат з водою.
З’явилось відчуття, що Ярина тут зайва. Наче якась невидимка.
Яринко, не вигадуй, Богдан намагається її заспокоїти. Ніхто тебе не ігнорує. Просто мамі в чужій країні страшно, ти ж бачила, як вона переживає
«Для чого тоді вона взагалі з нами вирішила їхати?» втрималась Ярина від цієї репліки.
Та й згадався голос тієї слухняної дівчинки, якій мама повторювала: треба допомагати старшим, не думати лише про себе.
Але ж Ярина здорова молода жінка, їй не потрібна зайва увага.
А ось мама чоловіка справді стрес пережила. Проявити співчуття це по-людськи; що й зробив Богдан як люблячий син.
А Ярині нічого страшного не сталося від того, що чоловік допоміг мамі з валізами і питав, чи вона не потребує допомоги.
Та саме тоді Ярина не знала, що всі ці історії з літаком та аеропортом лише початок складної відпустки.
Адже вже наступного вечора майбутня свекруха зі всією урочистістю переїхала у їхній номерВ Туреччині все довелося робити разом і снідати, і купити, і навіть вибирати сувеніри на базарі. Коли Ярина хотіла нарешті провести час удвох із Богданом, Валентина Дмитрівна раптом зявлялась із якоюсь надважливою справою: то забула сонцезахисний крем у номері (бігти забирати синові!), то Марічка попросила допомоги з вибором купальника (само собою, мати й старший брат мають долучитись до процесу).
Одного вечора Ярина просто втекла на берег, забравши рушника, й спробувала розібратися у власних почуттях. Вона дивилась на багряно-золотий захід сонця, і раптом відчула: злість ід, а на її місце приходить тиха радість. Радість від того, що зрозуміла: її межі тільки її справа. Що варто проговорювати свої потреби замість роками вдосконалювати хист “зручної” людини. Вона це проговорила спершу самій собі.
Ввечері, повернувшись у номер, Ярина спокійно, без образ, висловила своє Богдану: хоче провести хоча б день тільки з ним, без родичів, без екскурсій для всієї команди. Богдан здивувався, мало не розгубився. Та вже наступного ранку сам повідомив мамі й сестрі, що з Яриною йдуть на весь день удвох, а ті нехай обирають собі розваги самі.
Того дня вони обїздили руїни стародавнього міста, загубились у вузьких вуличках, сміялись, цілувалися й просто говорили мабуть, від самого знайомства їм так добре разом ще не було. Ввечері Богдан поглянув на неї особливо ласкаво:
Пробач, що не помітив, як тобі складно. Часом усі ми занадто піклуємося про близьких і забуваємо розмовляти серцем один із одним.
Ярина посміхнулась і подумала: це був їхній перший спільний кордон, який вони подолали не тільки турецький, а й внутрішній, невидимий кордон у стосунках. Тепер вона знала відстояти себе, не розчинятися, любити й говорити відверто це й є справжня дорога у міцну родину.
А Валентина Дмитрівна наступного дня обговорювала з Марічкою нову подорож і вперше не взяла Богдана із собою.
Ярина розсміялася про себе: інколи навіть одна коротка відпустка змінює значно більше, ніж роки спокійної рутини. І головне тепер вона вже не боялася ні свекрухи, ні “сімейної ідилії”, бо знала: у цій родині для неї знайдеться власне місце. Сміливе, справжнє, і нарешті своє.
