**Щоденник**
Мама приїжджає? Скасуй! У нас буде моя колишня!
Соломія стояла біля плити, коли кухню наповнив аромат печеної свинини з часником та прянощами. Це був один з тих вечорів, коли вона знаходила час приготувати щось більше, ніж омлет. Втомлено витерла чоло, обернулася й гукнула:
— Олесь, ти пам’ятаєш, що завтра до нас їде моя мама?
Через кілька секунд у дверях з’явився він — зміячений, із сонними очима.
— Яка ще мама? — скривився Олесь. — Ти мені щось казала?
— Так! Кілька днів тому! — Соломія насупилася. — Ми ж домовились, що вона приїде у неділю.
Олесь раптом зніяковів і випалив:
— Скасуй. Їй завтра не можна. Ніяк.
— А це чому? — насторожилася Соломія.
— Завтра приїде… Мар’яна.
— Яка ще Мар’яна?
— Ну… моя колишня, — видихнув він.
У кімнаті зависло важке мовчання. Потім його перервав кашель Соломії, яка не знала — сміятися чи лаятися.
— Ти серйозно? Ти хочеш, щоб завтра у нас жила твоя колишня? Саме тоді, коли приїде моя мама?
— Та ти не так зрозуміла! Вона не житиме, просто переночує! Вона посварилася з хлопцем, а йти їй нікуди. Лише на пару днів, чесно. Ми з нею давно розійшлися, ти ж знаєш! Мар’яна — просто людина, якій потрібна допомога!
— А ти не думаєш, як це виглядатиме? Мама приїде, а тут твоя «подруга» із минулого ходить по хаті. Чудовий спектакль!
— Скажемо, що вона твоя подруга. Ти ж у мене майстер перевтілень — повірять!
Соломія заплющила очі, але вже уявляла, як ця Мар’яна з’явиться на порозі й одразу назве її господинею. Було огидно, але цікаво.
Ввечері подзвонили у двері. На порозі стояла Мар’яна — висока, впевнена, з модним піксі та шкіряною сумкою. Вона кинула на Соломію холодний погляд.
— Ото ти й його офіційна? Ну що ж… Я тут на пару днів, не бійся — твого чоловіка не відберу.
Соломія стрималася. Лише процедила:
— Кімната праворуч. Завтра приїде моя мама — не крутися під ногами.
Мар’яна зайшла, а Соломія пішла на кухню, де страва вже починала вистигати.
— Мар’яно, будеш вечеряти з нами?
— Звісно! А це що, пиріг? Тільки не кажи, що сама спекла. Це ж магазинні коржі з варенням, так?
— Можеш не їсти, — відсікла Соломія, але в куточках губ дрібнула усмішка.
Мар’яна, не змовкаючи, раптом запропонувала:
— А хочеш, навчу тебе справжньої випічки? Моя бабуся була кухарем, я з дитинства біля грубки.
Так почався вечір, який обидві запам’ятають. До півночі вони базікали, як старі подруги, обговорюючи чоловіків, страви й навіть модні тренди. Соломія вперше відчула, що вона не просто «дружина», а жінка, яка може вражати. Мар’яна виявилася не суперницею, а союзницею.
Вранці Мар’яна пішла на роботу, а у двері постукала мати Соломії — Ганна Іванівна. З порогу запах свіжої домашньої буженини вразив її.
— Це ти приготувала? — очі матері розширились. — Не сподівалася…
Соломія лише кивнула, ледве стримуючи гордість. Вона знала, кого подякувати — ту саму «колишню».
Ввечері подзвонила Мар’яна:
— Соломіє, я вже вдома. Ми з Артемом помирилися. Дякую за сукню та підтримку. Він очманів, коли побачив мене на прийомі — сказав, що тепер братиме мене на всі ділові зустрічі. Контракт ми теж підписали. Ти класна. Завтра зайду за речами — обійму тебе, як подругу!
Соломія поклала слухавку й глянула на Олеся:
— Знаєш, ти мав рацію. Вона справді хороша. І можливо, тепер я знаю, хто я. Не просто дружина. А господиня. І жінка, якій є що дати іншим.
— Ну якщо ти ще й із Мар’яною подружилася — то я вже нічого не розумію! — розвів руками Олесь.
— Просто не заважай, — усміхнулася Соломія, — і все буде добре.
**Особистий урок:** Іноді те, що здається загрозою, стає можливістю. Життя — як борщ: не знаєш, яким вийде, доки не скуштуєш.
