Мамо, якщо будеш заважати, я піду. Назавжди.
У свій день народження Оксана встала рано, нарізала овочі для салатів, замаринувала м’ясо, почистила картоплю й пішла до перукарні. Повернувшись, відразу взялася за страву.
— З днем народження, мамо! Ти така гарна. У твоєму паспорті неправильно вказаний рік. Насправді ти на десять років молодша. — Андрій у трусах (щойно прокинувся) підійшов до Оксани й поцілував у щоку.
— Приведи себе до ладу та допоможи мені. Боюсь, сама не встигну, — промовила Оксана.
— Так, за хвилину. — На півдорозі до ванної Андрій зупинився. — Може, Мар’янку покликати? У неї краще вийде.
— А що, гарна думка. Подзвони, нехай прийде й допоможе, — погодилася Оксана.
Коли вдягнений, виголений і пахнучий одеколоном Андрій увійшов у кухню, Мар’янка різала овочі, а мама витирала бокали рушником.
— Як у вас спільно виходить. — Андрій підійшов до Мар’янки й узяв з дошки шматочок огірка.
Дівчина обернулася, підставивши губи для поцілунку, але Андрій не скористався моментом, відійшов. Оксана помітила. «Соромиться мене», — подумала вона.
— Андрію, поставиш стіл у кімнаті й накриєш скатертиною. Вона на верхній полиці в шафі, — попросила Оксана, щоб розвіяти незручність.
— Так точно! — Андрій витягнувся, різко кивнув. Пасмо волосся впало на лоб. Він відкинув його, тряхнувши головою.
— Дорослий, а поводишся як дитина, — усміхнулася Оксана.
— Мам, скільки гостей буде? — крикнув Андріј із кімнати.
— Разом із нами дев’ять, — відповіла Оксана, подумавши.
Сина вона виховувала сама, і нічого — виріс гарним. Оксана завжди мріяла про велику дружню родину. Батько помер рано. А чоловік пішов через три роки після народження сина. Власного життя Оксана так і не влаштувала. Ось син одружиться — і буде в неї велика родина. І чого Андрій тягне? Двадцять шість, саме час. І Мар’янка їй подобалася, розумна, скромна дівчина з доброї родини. Дай Боже, одружаться, онуки будуть… Оксана посміхнулася своїм думкам.
М’ясо в духовці майже готове. Час варити картоплю.
— Мар’янко, хліб не забудь порізати… — Речення перервав дзвінок у двері.
Оксана окинула оком святковий стіл, глянула на себе у дзеркало в передпокої, чи все гаразд, не зіпсувалася зачіска, швидко зняла фартух і відчинила двері.
Гості поступово збиралися. На столику біля вікна вже стояло кілька букетів троянд, розповсюджуючи солодкуватий аромат. Поряд лежали подарунки в пакетах і коробки з яскравими стрічками.
Андрій знав усіх: мамина подруга з дитинства з чоловіком, завідувачка бухгалтерією, де працює мама, без чоловіка (бо його просто не було). Ще одна колега з чоловіком. Гості товпилися біля столу, балакаючи й кидаючи оком на апетитно сервірований стіл, чекаючи запрошення сісти.
Але Оксана не поспішала. Андрій зрозумів: чекає ще когось. Цікаво, кого?
— Так хочеться їсти, аж слиною захлинаюся, — поскаржилася Мар’янка.
— Потерпи, мама когось чекає. — Андрій стиснув дівчині руку.
Нарешті пролунав дзвінок, і Оксана з полегшенням кинулася відчиняти. Незабаром вона увійшла в кімнату, тримаючи за талію гарну молоду жінку.
— Знайомтеся, Марія, моя колишня сусідка зі старої квартири. Я була у дев’ятому класі, а вона тільки пішла до школи. Її мама просила за нею доглядати. Яка красуня стала — не впізнала б. Вона сама мене покликала.
— А я тебе відразу впізнала, ти майже не змінилася. — Голос у Марії був чистим і мелодійним.
Андрій подумав, що вона, напевно, добре співає.
Просте сіре плаття добре сиділо на стрункій фігурі. Світлі густі кучері спадали хвилями. Обличчя приємне, усміхнене.
— Ну що, дорогі гості, прошу до столу, — сказала мама.
Гості зараз же посунули стільці, розглядаючи, з чого почати дегустацію.
Андрій сів навпроти маминих колег, поруч із Мар’янкою, а з іншого боку — Марія. Від неї пахло витонченими дорогими духами. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки — зі стурбованістю.
Андрій узяв пляшку вина й питально глянув на Марію, запитуючи дозволу налити. Їхні обличчя опинилися так близько, що він побачив золотисті цятки в її очах. Вона усміхнулася й кивнула.
«Скільки їй? На вигляд трохи старша за мене. Але мама казала…» Андрій спробував порахувати, але відволІ тоді він зрозумів, що серце вже не його, а її, і назад дороги немає.
