Мамо, чому ти мене не запросила на своє свято? Вона стиснула телефон так, що пальці збіліли. Ти ж розумієш мати зітхнула. Як ти пішла з родини тато не може тобі пробачити. А Андрій ну, він завжди був на боці Марічки, яка тебе теж недолюблює.
Оля стояла перед дзеркалом, підправляючи макіяж. Рідкісний вечір без дітей подруги умовили вийти, розвіятися. Розлучення ще не було офіційним, але жити з чоловіком під одним дахом вона більше не могла.
Ти сама руйнуєш родину, казав батько.
Ти завжди все ускладнюєш, підтверджував брат.
Вона давно перестала пояснювати. Навіщо? Чоловіча солідарність у будь-якому випадку не дозволила б їм стати на її бік.
А ось від мами було особливо боляче чути, що ідеальних людей не буває, що вона живе в мріях. Ніхто не розумів, чого їй не вистачає. А отже проблема в ній самій.
Задзвонив телефон. У трубці радісно кричала Іринка:
Ти готова? Таксі вже під будинком!
Так, виходжу.
Діти вже спали бабуся погодилася посидіти з ними. Причому не мама вона старанно карала Олю за бажання розлучитися, а свекруха, яка, здавалося, єдина в родині її не засуджувала.
Ви впевнені, що впораєтеся? запитала Оля вже біля дверей. Дзвоніть, якщо що. Будь ласка!
Та йди вже! Жінка махнула рукою. Вони ж не немовлята. Тобі хоч іноді треба відпочивати.
Вона кивнула, але всередині щось стиснулося. Іноді. А вона вже три роки не була ніде, окрім дитячих свят і батьківських зборів.
Клуб був шумний, модний. Оля навіть трохи нервувала давно не виходила в світ, не танцювала, не почувала себе просто жінкою, а не матірю, дружиною чи невдахою, яка покинула «нормальну сімю».
Музика гриміла так, що закладало вуха. Блимаючі вогні, сміх, чужий дотик, запах пива та дорогих духів.
О, нарешті! Іра схопила її за руку. Ми вже почали без тебе!
Оля посміхнулася і одним ковтком випила перший келих. Боже, як же давно це було.
Танцюємо?
Трохи пізніше, я
І тут вона побачила.
За великим столом у центрі зали її брат Андрій, його дружина Марічка у блискучій сукні, батько з келихом шампанського, тітка Люба, дядько Петро Вся її родина.
Що голос зник.
Іра помітила її погляд, озирнулася:
О, дивись, це ж твої родичі? Який збіг!
Збіг?
І раптом прозріння. Середа. День народження матері.
Мамо, твій день народження ж у середу? питала вона на вихідних. Ми ж завжди святкували у суботу. Цього року теж так?
Мати старанно ухилялася від її погляду.
Ой, яка там субота, не кожного ж року свято. Цього разу не вийде, Олю, справи різні
Справи? Так. Справи це зібратися всім разом без Олі. Відсвяткувати. Вона тут зайва. Та, що все псує.
Ти добре? Іра нахмурилася.
Вона поволі відступила.
Я? Так мені треба додому.
Що?! Ти ж тільки прийшла!
Але Оля вже йшла до виходу, серце калатало, в очах палали сльози. Ніхто із рідних її не помітив.
У таксі вона втупилася у вікно і нарешті дозволила собі заплакати. Тихо, без звуку. Вони не хотіли її бачити. І, здавалося, ніколи не хотіли.
Таксі зупинилося біля будинку, але виходити не хотілося. Всередині все горіло від образу, від сорому, від цього вічного питання: чому? Що зі мною не так?
Не встигла зачинити двері, як пікнув телефон. Повідомлення від брата: «Привіт. У мами сьогодні день народження. Ти привітала?»
Вона сіла на лавку біля підїзду, набрала у відповідь:
Я була там. Ви мене не помітили. Заплющила очі. Глибоко вдихнула. Видалила повідомлення.
Телефон знову завібрував. Мама.
Ало? Голос здригнувся.
У тебе все гаразд? Мати шепотіла, наче боялася, що її почують. Андрій каже, ти не відповідаєш
Я була в клубі.
Пауза.
В якому клубі?
У тому самому, де ви всі зараз.
Тиша. Потім шум, ніби мама прикрила трубку рукою.
Ти ти нас бачила?
Так.
Ще пауза. Довга.
Мамо чому? Вона стиснула телефон так, що пальці збіліли.
Ти ж знаєш мати зітхнула. Як ти пішла з родини тато не може тобі пробачити. А Андрій ну, він завжди був за Марічку, яка тебе теж недолюблює.
А ти?
Мовчання.
Відповідь була очевидною.
Вдома діти спали. Свекруха, побачивши її обличчя, нічого не запитала просто налила чаю з медом:
Пий. Ти вся тремтиш.
Оля взяла чашку, і раптом розплакалася, як дитина:
Вони були в клубі. Влаштували свято. Без мене. Навмисно. Не хочуть мене бачити.
Свекруха стиснула її руку:
Прикро. Поплач, стане легше. А пот
