Мамо, мені ж вже десять років, так? зненацька сказав я, повернувшись зі школи.
І що далі? мама здивовано глянула на мене поверх окулярів.
Як це і що? Невже, ти забула, що обіцяли з татом, коли мені виповниться десять?
Обіцяли?.. А що саме?
Дозволити завести собаку.
Та ні! розгублено вигукнула мама. Що завгодно, тільки не це! Хочеш, купимо тобі електросамокат? Найдорожчий за пять тисяч гривень! Тільки, аби про собаку ти більше й не заїкався.
Ось які ви надувся я, ображено. Ще й навчаєте мене слова дотримуватися, а як самі пообіцяли, забули Гаразд-гаразд
Я зачинився у своїй кімнаті й не виходив аж до повернення тата з роботи.
Тату, ти памятаєш обіцянку знову почав я, але тато відразу перебив:
Мама вже мені дзвонила і все розповіла! Але я не розумію, навіщо тобі це?
Тату, я ж давно мрію про собаку! Ви про це знаєте!
Знаємо-знаємо Начитався казок про Дюймовочку і ведеш себе як малий. Багато хто що мріє Ти знаєш, скільки коштують породисті собаки?
Але мені непотрібна породиста, вигукнув я. Мені досить і звичайної. Або навіть безпритульної. Я нещодавно читав про таких у мережі вони такі нещасні
Ні, перебив татко. Яку це звичайну? Навіщо нам така вона ж негарна? Ось так: згоден взяти додому покинуту собаку, але тільки якщо це буде породиста і молода.
Обовязково таку? скривився я.
Так. Тато хитро глянув на маму і підморгнув. Бо тобі ж доведеться з нею займатися, на виставки водити. А стару собаку вже не надресуєш. Якщо знайдеш у Львові гарну покинуту породисту молоду собаку тоді й поговоримо.
Гаразд зітхнув я. Адже безпритульних породистих собак на вулиці я ще не бачив. Але надія помирає останньою, й вирішив спробувати.
У неділю після обіду зателефонував другові Володі, і ми вирушили. До вечора обійшли пів міста, але жодної покинутої породистої собаки так і не знайшли. Гарних собак бачили чимало, та всі з власниками, на повідках.
Все, здався я. Даремно ми ходили нікого не знайдемо
А давай наступної неділі поїдемо в притулок, запропонував Вова. Там бувають і породисті. Я читав про це. Лиш би дізнатися, де притулок. А зараз відпочити би трохи
Ми сіли на лавку і почали фантазувати, як візьмемо з притулку найкращу собаку і разом будемо її дресувати. Помріяли, відпочили й попрямували додому.
Раптом Вова шарпнув мене за рукав і показав рукою.
Андрійко, глянь!
Я подивився бачкив змерзлого, брудно-білого цуценяти, що невпевнено човгало тротуаром.
Дворняга, сказав Вова і свиснув.
Цуценя обернулося і поспішило до нас, але не дійшовши трьох кроків, зупинилося.
Не довіряє людям, зітхнув Вова. Мабуть, його добряче налякали.
Я тихо присвиснув і простягнув руку. Малюк обережно потягнув носа до мене, але не втік, а лише несміливо замахав брудним хвостиком.
Ходімо, Андрійку, знервовано прошепотів Вова. Навіщо тобі оце? Ти ж шукаєш породисту. Породисту можна гарно назвати. А цю тільки Кнопкою. Вова відвернувся і рушив геть.
Я трохи погладив цуценя і з сумом поплентався за другом. Якби чесно, я б забрав його додому і так.
Та раптом за спиною скавчання. Я зупинився, почув як у мене стислося серце.
Андрійку, ходімо швидко! Тільки не оглядайся! Він так дивиться на тебе
Як?
Наче ти хазяїн і кидаєш його. Біжімо!
Вова побіг, а я не міг зрушити з місця. Але коли вирішив піти раптом хтось лагідно потягнув мене за холошу біля черевика. Я глянув чорні очі, уважні й довірливі.
І тут я забув про все: підхопив цю кульку на руки й міцно притиснув до грудей. Я вже вирішив: якщо батьки не погодяться, я піду з дому разом з Кнопкою.
Але, як виявилося, і в мами, і в тата серце добре Наступного дня мені зі школи назустріч вибігли не тільки мама й тато, а й чистенька, весела Кнопка.
Я навчився: найкраща дружба і справжня любов не мають породи чи моди вони живуть у щирості серця.
