Зоряна важко народжувала, і після пологів лікарі повідомили їй болючу правду більше дітей вона мати не зможе. Коли її чоловік, Богдан, почув це, його серце стало холодним до дружини. Минуло пів року у гнітючому мовчанні. Але Богдан не лише охолов у нього була інша жінка, і та вже носила під серцем двійню. Не вагаючись ані хвилини, він покинув Зоряну з маленькою донечкою на руках. Самотня жінка мусила сама ростити дитину.
Дівчинка зростала при матері. Від малого віку Леся, так назвала доньку Зоряна, проявляла неабияку цікавість до всього нового. Вона обожнювала гратися ляльками садила їх у коло і викладала їм нові ідеї та знання. Для Зоряни ця донька була світлом у темному світі, єдиною відрадою.
Леся добре ладнала з однолітками у класі, швидко стала душею колективу. Коли подорослішала, почала зустрічатись із Павлом. Він був інакший замість прогулянок парком чи кіно, завжди вів дівчину на фестивалі, молодіжні вечори, мистецькі акції. Леся навчилася грати на барабанах, а Павло відточував майстерність гри на гітарі. Згодом їхній гурт почав виступати на сценах Києва та Львова, збираючи чимало прихильників. Пари не турбували клопоти дорослого життя вони насолоджувались кожною хвилиною. Але серце Зоряни тихо тривожилось за доньку вона все частіше згадувала про онуків. Лесі вже виповнилося двадцять девять.
Доню, може, вже час подумати про дитину? якось несміливо звернулась мати.
Мамо, ти думаєш, я маю стати як тітка Марійка? В неї четверо дітей, і окрім них, нічого у світі не бачить! Хіба це життя? Вдома варить борщ, прибирає, бігає за малими весь день.
Та ти ж не мусиш бути як Марійка. Матимеш одну дитину і вже.
Мамо, послухай. Ми з Павлом не хочемо дітей. І якщо щось зміниться візьмемо малюка з дитбудинку.
Але ж своя кров важливіша. Подумай ще.
Не хочу повертатись до цієї розмови.
І тільки з часом Леся наважилась відкрити правду матері. Можливо, з роками щось і зміниться…
