Мамо, ти хочеш віддати нашу хату синові брата? А потім до мене прийдеш жити? Я тебе не впущу!
Навіть не мрій! Мамо, ти при здоровому глузді? Він тебе зараз же вижене, хіба ти не розумієш?
Оксанко, не супереч мені! Я так вирішила!
Спочатку мати намагалася виглядати міцною, показуючи свою рішучість. Але потім сльози прорвалися у глибині душі вона знала, що чинить несправедливо.
Справа в тому, що син Тарас, молодший брат Оксани, завжди був її улюбленцем. Олена Іванівна народила його після тридцяти, а Оксану у молодості, випадково.
Тому до доньки ставилася так: є і добре. Виховувала її переважно бабуся, бо Олена Іванівна тоді намагалася закінчити інститут.
А Тараса вона планувала свідомо, коли вдруге вийшла заміж і насолоджувалася материнством.
Оксана все це бачила. Та не розуміла одного чому мати так відверто ділить їх із братом.
Зазвичай батьки роблять це непомітно, а тут вона навіть не приховувала, що Тарас їй дорожчий.
А потім ще й дивувалася чому між братом і сестрою ніколи не було тепла. Дивно? Мабуть, причини були?
Тарасові змалку діставалося найкраще. Оксана ж мусила задовольнятися тим, що є, і навіть не нарікати.
І грошей йому давали більше. Він же чоловік, то ж так і треба. А те, що молодший за сестру то вже дрібниці.
Памятай! Тарас, коли виросте, сам зароблятиме й утримуватиме родину. А поки що я муся йому допомогти!
Мамо, а як же я?
А ти? Твоє діло гарно вийти заміж і триматися за чоловіка, рішуче сказала мати, розставляючи тарілки.
Оксана заперечила: вона не збиралася залежати від чоловіка і хотіла розвиватися сама, у тому числі в роботі.
Що за маячню ти несеш? Тобі самій не смішно?
Що тут смішного?
У нашій родині так не думав ніхто.
Значить, я буду першою.
Оксана не розуміла матір і не хотіла жити за її правилами. Незабаром вона зняла квартиру і переїхала.
Це було як глоток свіжого повітря. Жити під одним дахом із братом і матірю стало неможливо. Чим старшою вона ставала, тим важче було.
Але вони особливо не сумували у хаті стало більше місця.
Минуло пять років. Оксана встигла взяти іпотеку і виплатити її. А Тарас досі жив із матірю і привів туди дружину. Незабаром у них зявилася дитина.
Олена Іванівна завжди вміла задовольнятися тим, що є. Але одного дня вона заговорила інакше.
Уяви, доню, сусідка купила посудомийну машину. Ну, не сама, звісно, діти подарували.
Добре.
От би й мені таку, та боязно навіть заїкнутися.
Чому?
Бо в Тараса зараз проблеми з роботою. Скоротили, шукає нову. А дружина його, Марійка, у декреті, отримує копійки.
Тарас мав ще одну звичку своїми грошима не ділився. Його цілком влаштовувало жити на матчині кошти.
Тарасе, коли ти совість знайдеш? не втрималася Оксана, коли випадково зустріла його в магазині.
Він брав пиво і чіпси перед футболом.
Звідки такі претензії?
Допомагай хоч трохи матері! У неї ж пенсія не безкінечна. Ти знаєш, що вона все сама купує?
Тарас відвів погляд він розумів, що сестра права.
Тобі що? Ти ж з нами не живеш.
Мені шкода матір!
Пожалій краще себе. Ні чоловіка, ні дітей. Інших шкодуєш!
Він пішов, а Оксана довго стояла, мов укопана. Він завжди знав, як вдарити боляче.
У свої тридцять пять Оксана ніколи не була заміжньою. Колишній хлопець зрадив її, і тепер вона не хотіла нових стосунків.
Допомогти вам? спитала продавщиця.
Ні, дякую.
Оксана знала, що права. Тарас уже не хлопчик він чоловік і батько.
Час нести відповідальність, а не сидіти на матчиній шиї.
Оксанко, як ти посміла йому таке сказати? почала зі скандалу Олена Іванівна.
Мамо, я лише правду сказала.
А я тебе просила? Через тебе Тарас розлютився, кричав на всю хату! А у нас мала дитина, ти зрозуміти не можеш?
Через мене? Я тут до чого?
Оксана не знала, як реагувати.
Не треба було його зачіпати. Ти ж знаєш, який він чутливий.
Дивно, як мати захищала Тараса, але ніколи не думала про почуття доньки.
Навіть коли Оксана заступилася за неї, вийшло, що вона винна.
Півроку вони не спілкувалися. Потім мати подзвонила й попросила приїхати.
У хаті нічого не змінилося. Посудомийки, звісно, теж не було.
Де Тарас із дружиною?
На ювілеї. Я з Олесем сиджу. Заходь, чаю хочеш?
Ні, мамо. Ти хотіла щось сказати?
Так. Я прийняла рішення. Цю хату я хочу записати на Олеся.
Оксана спочатку подумала може, жартує?
Ти хочеш віддати нашу спільну хату синові брата? Мамо, ти при тямі?
Оксанко, не супереч! Я так вирішила!
