Мамо, я одружуюсь! весело вигукнув, сказав син.
Рада, відповіла без ентузіазму Марія Степанівна.
Ма, що з тобою? здивовано перепитав Олексій.
Та нічого А жити де ви плануєте? примружила очі мати.
Тут. Ти ж не проти? відповів син. Квартира трикімнатна, хіба ми тут не помістимось?
А в мене є вибір? запитала мати.
Ну не винаймати ж квартиру зітхнув син.
Ясно… вибору нема, приречено промовила Марія Степанівна.
Мамо, зараз такі ціни на оренду, що їжі не вистачить, сказав Олексій. Ми не назавжди, будемо працювати, збирати гривні на свою квартиру. Так вийде швидше.
Марія Степанівна лише знизала плечима.
Сподіваюсь сказала вона. Гаразд, заїжджайте, живіть, скільки треба, але дві умови: за комуналку платимо втрьох, і хатньою робітницею я не стану.
Добре, мамо, як скажеш, одразу погодився Олексій.
Молодята справили скромне весілля і оселились в одній квартирі: Марія Степанівна, Олексій і невістка Катерина.
З перших днів, як Катерина та Олексій заселилися, у Марії Степанівни наче зявилися зовсім нові, дивовижні справи. Повертаються молоді з роботи, а мами наче й не було, каструлі порожні, у квартирі – буря, речі то акуратно розкидані, то якось надзвичайно складені, ніби самі собою. Бардак виглядав драматично то крихти розсипані химерно у формі мапи Карпат, то чашка стоїть в шафі поруч із розсипаними зернами кави, як із якогось сну.
Мамо, ти де була? дивується син вночі.
Розумієш, Лесю, мене покликали до Будинку культури співати у хорі української народної пісні. Голос у мене, сам знаєш…
Та ну? дивується Олексій.
Ще б пак! Ти просто забув, а я тобі казала колись. Там такі ж бабусі, як і я, весело поруч, співаємо, я так чудово провела час Завтра знову йду!
А завтра теж хор? питає син.
Ні, завтра літературний вечір. Читатимемо Шевченка. Ти ж знаєш, як люблю Шевченка
Та ну! знову дивується син.
Ще б пак! Я ж тобі говорила! Який ти уважний до матері! з легким докором каже Марія Степанівна.
Катерина мовчки слухала цю розмову, мов камінна лялька.
З часу синової свадьби, у Марії Степанівни, ніби друге життя відкрилося: вона ринулась до гуртків, у неї зявилась дивна компанія подруг старих і нових, які приходили гуртом ввечері, захоплювали кухню, пили чай з галушками й пекли кекс, грали в лото й гомоніли над рецептами бабусі, часом розповідали історії так, що навіть годинник зупинявся. То вона гуляла навколо озера, то зникала у серіалі, так захоплено, що навіть не помічала, як молоді повертаються і вітаються з нею.
Домашніх справ Марія Степанівна старанно уникала, всю роботу лишаючи Катерині з Олексієм. Перший час мовчали, потім Катерина дивилась косо, потім вони перешіптувались невдоволено, а невдовзі син почав гучно зітхати. Але на дрібні претензії мама не реагувала зовсім, ніби її життя текло окремо від цього дому, як дивне русло річки, що розділяє дві реальності.
Одного разу повернулася додому щаслива, наспівуючи під ніс Червону руту. Зайшла на кухню, де молодята тихо страву їли, і весело похвалилася:
Дітки, привітайте мене я познайомилась з чудовим чоловіком, і завтра їду з ним у санаторій в Карпати! Чудова новина?
Чудова зітхнули Олексій і Катерина разом.
А у вас усе серйозно? обережно питав син, трохи нервуючи раптом у квартирі зявиться ще один член сімї.
Не можу сказати, побачимо після санаторію. сказала Марія, налила собі суп, зїла з апетитом й ще й добавки попросила.
Після поїздки Марія Степанівна повернулась розчарована. Сказала, що Богдан не її рівень, вони розійшлися, але впевнено додала, що у неї ще попереду багато пригод гуртки й подорожі не припиняються.
Ще через якийсь час, коли молоді знову прийшли додому, а в квартирі було дивне безладдя горщики порожні, у холодильнику лише тінь від минулого борщу, Катерина не витримала, грюкнула дверцятами холодильника й роздратовано вигукнула:
Маріє Степанівно! А може ви трохи допоможете по господарству? Тут хаос! У холодильнику вітер гуляє! Чому ми мусимо все робити самі?
А чого це такі невдоволені? здивовано пояснює Марія Степанівна. А якби ви жили окремо, хто б за вас прибирати мав?
Але ж ви є! наголосила Катерина.
А я вам не рабиня Наталка, щоб цілими днями прислужувати. Моє вже відслужене, досить з мене! Я ще Олексію сказала не буду хатньою робітницею, це було моє правило. А що він не попередив це вже не моя провина, сказала мати.
Я думав, ти жартувала… розгублено сказав Олексій.
Тобто ви хочете тут щасливо жити, щоб ще й я тут цілий день витирала пил і готувала борщі? Ні! Не буду! Якщо щось не влаштовує можете жити окремо! завершила Марія Степанівна й пішла до своєї кімнати.
А наступного ранку, як нічого й не було, наспівуючи «Ой у вишневому саду», вдягла святкову вишиванку, намалювала губи малиновою помадою та вирушила до Палацу культури, де на неї чекав її народний хорУ квартирі запанувала гнітюча тиша. Катерина з Олексієм переглянулись мовчки, відчуваючи, як невидимий кордон між поколіннями виріс ще вище.
Ввечері, коли всі розбрелися по своїх кімнатах, Олексій сидів на балконі, дивився на жовтий місяць над дахами і довго думав. Він пригадав, як у дитинстві мама співала над ліжком, готувала смачні пиріжки, працювала днями і ночами, щоб він міг піти в музичну школу Тепер вона відвойовує для себе життя, яке колись відклала на поличку заради інших.
Уранці за сніданком, усе ще сердиті й знервовані, вони несподівано побачили маму, що вже збиралась з сумкою через плече йшла читати вслух жінкам з хору історії свого дитинства.
Маріє Степанівно, вибачте, якщо ми образили вас, сказала Катерина, просто і щиро.
Та нема образи, усміхнулась Марія. Просто памятайте: кожен має право на свою весну і старі, і молоді.
Вона вийшла, а за вікном запахла кава і прозвучала тиха Червона рута. Катерина обняла Олексія. А трохи згодом вони прибрали кухню разом, сміючись і вигадуючи рецепт майбутнього життя де кожен може бути собою і, зрештою, знайти свою власну весну.
І в тій трикімнатній квартирі, серед Карпатських мап з крихт і кексів, вперше поселився простий, легкий мир.
