Дмитро стояв біля дверей, блідий, наче крейда, з похмурим, майже грізним поглядом. Руки йому були стиснуті на дверній рамі, а плечі тремтіли не від холоду, а від люті, що його охопила.
Що тут відбувається? його голос, низький і суворий, прорізав повітря в кімнаті.
Оксана відчула, як серце стискається. Вона любила його, але водночас боялася цього моменту. Їй не хотілося вірити, що людина, яка колись її врятувала, може опинитися перед вибором між нею і власною матірю.
Марія підвела погляд із навмисним спокоєм, немов актриса, яка тримає ситуацію під контролем.
Відбувається те, сину, що я намагаюся врятувати твоє життя. Зупинись на хвилинку і подумай: що ти робиш з цією дівчиною? За три місяці ти витратив на неї більше, ніж на себе за минулий рік.
Мамо Дмитро заплющив очі на мить, ніби намагаючись приборкати гнів. Я казав тобі Оксана не просто примха. Це жінка, яку я люблю.
Любов? Марія вибухнула холодним сміхом. Любов не знаходять біля смітників. Вона звідти, Дмитре! Ти уявляєш, що це значить для нашої репутації?
Оксана відчула, як палають щоки. Вона хотіла відповісти, закрикити, але невидима рука ніби стискала їй груди. Замість слів у неї на очах виступили сльози.
Дмитро зробив крок уперед, наближаючись до матері.
Ти знаєш, де я її знайшов? Так, біля смітника. Але чи знаєш, чому вона там була? Не заради себе. Ради хворої старої жінки, якій нічого було їсти. Але тобі легше бачити бруд, ніж доброту.
Доброта не оплачує рахунки, різко відповіла Марія. І не забувай чоловік твого стану може мати будь-яку жінку.
Так, сказав він твердо. І я вибрав Оксану.
Тиша, наче ніж, прорізала простір між ними.
Оксана нарешті знайшла голос:
Дмитре, тобі не обовязково
Ні, перервав він мяко. Вона має знати правду.
Марія схрестила руки, наче суддя, що чекає останнього слова обвинуваченого.
Правда проста, мамо: ти вважаєш, що любов вимірюється статусом і банківськими рахунками. А я вірю, що вона вимірюється моментами, коли хтось стоїть поруч, навіть коли в тебе немає нічого.
Оксана дивилася на нього, відчуваючи, як ком у горлі розчиняється.
Коли я зустрів її, продовжив Дмитро, вона могла відмовити. І намагалась. Знаєш чому? Бо знала, як небезпечно приймати допомогу від чужого. Але погодилась, бо була виснажена та голодна. І з того часу я не бачив, щоб вона просила щось для себе.
Марія стиснула губи, але не відповіла.
Дмитро зробив ще один крок.
Якщо ти не можеш прийняти мій вибір шкода. Але це моє життя. І вона його частина.
Оксана здригнулася. Їй було важко повірити в те, що вона чула.
Дмитре її голос був сумішшю вдячності та страху.
Ні, Оксано, він сказав рішуче. Я мовчав занадто довго. Дозволяв іншим вирішувати за мене. Тепер вибираю сам. І вибираю тебе.
Марія заплющила очі, але його тон не залишав місця для суперечок.
Добре, нарешті сказала вона, піднімаючись з крісла. Але не біжи до мене, коли вона тебе покине.
І вийшла, залишивши за собою ледь помітний аромат дорогого парфуму і важку порожнечу в повітрі.
Оксана стояла нерухомо.
Ти зробив це заради мене? прошепотіла вона.
Не тільки. Заради нас. І тому, що не хочу жити з думкою, що втратив когось
