Мені сорок один рік, і ніколи не зраджував свою дружину. Проте до нашої зустрічі я, мяко кажучи, не був зразком доброчесності. Я ніколи не мав серйозних стосунків жив, як вільна людина. Зустрічався з однією, потім з іншою, у пятницю побачення, в суботу вечірки. Я не давав нікому обіцянок і не мав зобовязань, тому й не пояснював нічого нікому.
Працював у електромайстерні у Києві й заробляв досить пристойно. Після роботи часто ходив з хлопцями в бари на Подолі, у нічні клуби чи на чиїсь дні народження. Інколи проводив ніч з дівчиною, а вже наступного дня зникала з її життя, не тому, що був підлий, а тому, що мені не хотілося нічого серйозного. Я завжди казав, що зобов’язання не для мене.
Усе змінилось у той день, коли я зустрів свою дружину. Вона проходила стажування як медсестра у лікарні на Лівому березі столиці. Я ремонтував там електрику розетка не працювала, і вона покликала мене розібратися. Поки я лагодив, ми розговорилися вона запитала моє імя, я поцікавився її. Засміялися, і наприкінці зміни вона дала мені свій номер. Я написав їй ще тієї ж ночі не впевнено, як завжди, а соромливо, мов школяр.
Наші перші зустрічі були простими прогулянки по Хрещатику, морозиво в парку, пиріжки після роботи. З кожним днем мені було все менше цікаво спілкуватися з іншими жінками. Не тому що вона вимагала цього просто не хотілося вкладати час і увагу в когось, окрім неї. Я зрозумів: ось вона, не просто наступна.
Коли попросив її бути моєю дівчиною, сказав прямо: Якщо починаємо стосунки, то по-справжньому не хочу напівмір. Вона серйозно подивилась і відповіла: Я не ділюся. Я сказав: І я теж. З того дня я зрозумів: вірність це не просто перестати дивитися на інших, це тримати слово.
Ми не одружувалися з розкішшю. Сімейне життя почалось у орендованій кімнаті з позиченим ліжком і старенькою електричною плиткою. Працювали багато: вона по ночах у лікарні, я періодично брав надгодини. Не мали часу ні сил на розваги були лише рахунки, втома та спільні мрії.
І все ж спокуси траплялись. Одна колега по роботі писала мені уночі, надсилала випадкові фото, натякала, що я заслуговую більше, ніж втомлена жінка. Одного разу вона чекала мене на стоянці біля майстерні й запропонувала поїхати у мотель. Я сказав їй ні, сів у авто та поїхав додому до дружини.
На вечірці у друга одна весела жінка, добряче відпочивши, сіла поруч зі мною і почала торкатися моєї руки. Я встав, знайшов дружину і ми пішли, навіть не попрощавшись. Краще виглядати грубим, ніж переступити межу, яку потім не зітреш.
Друзі часом жартують: мовляв, раніше був живий, а зараз нудний. Вони мають рацію я змінився. Колись жив лише для себе, тепер живу разом, у парі.
Нещодавно син запитав, чи мав я інших жінок після шлюбу. Я відповів ні, і він здивовано сказав: майже всі його товариші мають розлучених батьків через зради. Тоді я зрозумів: мій вибір впливає не лише на наш шлюб, а й на майбутнє дітей.
Я був ловеласом, доки був сам тому що не мав відповідальності. Але в той момент, коли вирішив, що саме з цією жінкою хочу провести життя, я усвідомив: вірність не вязниця, а наш щоденний вибір. Я й досі не жалкую, що обираю її щодня.
Нам не потрібно багато грошей чи розкішного життя, щоб бути щасливими. Найважливіше це чесність перед собою та людьми поруч; такі цінності формують майбутнє нашої родини та України.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
