Мені шматок до горла не ліз коли я знав, що він голодний

У свої далекі студентські роки я мешкав у гуртожитку. Мене засилили у кімнату до хлопця, який був старшим від мене на один курс. З першого погляду було помітно, що він з бідової родини. Чистий, але не приховаєш, що старий одяг. Все охайно, але якось бідно. Щотижня я отримував від батьків передачу з продуктами та трошки грошей. А він навпаки, підробляв й ще щось намагався відправити додому.

Потім я дізнався, що в його батьків окрім нього є ще семеро молодших дітей. Й хоч батько та мама працюють, але грошей все одно не вистачає. Саме тому він брався за будь-який підробіток який траплявся.

Після нашої з ним розмови я більше не міг спокійно ласувати всім, що мені передали батьки. Знав, що він економить та не дозволяє собі купувати якісь делікатеси. Тому з того дня ми завжди ділили все порівну. Я розумів, що не обіднію, а йому буде приємно. Було таке, що навіть ділили останній шматок солодкої булки.

Він першим закінчив навчання. Поки я робив останні зусилля для отримання диплома зникла країна в якій я народився. Зі своїм дипломом я опинився у новому суспільстві, з іншими нормами та принципами працевлаштування.

Яким же було моє здивування, коли отримав лист від свого сусіда по кімнаті. Запрошував до себе у фірму. При зустрічі я дізнався, що він заснував власну фірму, яка приносила непоганий дохід. Влаштував мене до себе. Згодом стали бізнес-партнерами.

А тиждень тому ми відпочивали у ресторані й зі сміхом згадували ті часи з гуртожитку. Він зізнався, що мої продукти були просто порятунком для нього у той час, й він досі вдячний за це.

Оцените статью
Мені шматок до горла не ліз коли я знав, що він голодний