Красиві вії та поророжній холодильник: історія про те, як не помилитися з вибором
Ой, любі мої, сідайте ближче, бо розповім вам історію, від якої навіть косий дід у городі перестане городити. Як кажуть у нас: «Не купуй свиню в торбі бо прощайся з торбою».
Жила в селі Галина Михайлівна жінка роботяща, золоті руки. І город у неї аж шумить від врожаю, і хата завжди чистюща, а борщ такий, що сусіди через тин питають рецепт. Син її, Олесь, хлопець працьовитий і добрий, тільки ось у любові йому не щастить серце мяке, як пух, кожну дівчину жалує, а вже як гарну побачить то й зовсім голова йде обертом.
І от одного разу приводить він додому Настю. Дівчина ніби з журналу: вії як у павича, губи наче помідорки, нігті довгі, як у чарівниці, тільки золота не вистачає. З виду красуня, але, як то кажуть, «не все золото, що блищить».
Галина Михайлівна відразу відчула щось не те. Жіноче серце, як той пес у дворі: чужого відчує за версту. І каже синові пошепки:
Сину, мені вона не до вподоби. Мабуть, їй тільки гроші й розваги на думці.
І не помилилася. Бо перше, що зробила Настя в хаті кинула брудну миску в мийку й сіла дивитися серіали. Галина, звикла до ладу, промовила чемно:
Прибери за собою.
А та навіть не зворухнулася:
Не хочу руки псувати.
Матері стало сумно, але вона мовчала. Аж ось взяла ту миску, мила-мила, а вона як була в жирі, так і лишилася.
Сину, ти ж не з нею жити збираєшся? спитала Галина з тривогою.
А Олесь тільки мрійно посміхнувся:
Так, мамо. Я її кохаю!
Ось вам і казка: «Кохання сліпе полюбиш і козу». Пройшло кілька місяців і весілля справили. Галина, хоч і важко було, віддала їм стару хату бабусі: нехай живуть окремо.
Але час минав, і вирішила свекруха провідати молодих. Ой, люди добрі Що вона там побачила! Курява на полицях, як у стайні, посуд у мийці горою, а на підлозі шкарпетки мов гриби після дощу. Настя сидить, нігті фарбує, і каже:
Я знаходжу себе.
А в сина вже третій кредит на шиї. Насті треба нову машину щоб усі бачили, яка вона панночка.
А хто ж платитиме? питає Галина.
То не ваша справа, відрізає та. Чоловік має мене забезпечувати, а я маю бути гарною.
Тоді свекруха й дала собі слово: «Більше ні копійки».
Не минуло й півроку, як Олесь прийшов до матері:
Мамо, візьми кредит на себе.
А вона спокійно відповіла:
Ні, сину. Хто накохав, той і викручується.
Повернувся додому, каже дружині, що грошей немає. І тут почалося Крики, торохтіння дверей, істерика така, що, певно, й кури сховалися. Настя вила, що без машини жити не може, доки чоловік не вигнав її з хати. Незабаром і розлучення оформили.
Ось вам і наука, дітки: «Не та хата хороша, що біла, а та, де мирна родина». Бо яка з жінки господиня, якщо в неї єдине вміння нігті фарбувати? Любов це не тільки слова, а й діло, турбота один про одного. Краще жити скромно, але в гармонії, ніж у розкоші, але в постійних скандалах.
