Мій брат Олег сьогодні зателефонував і попросив, щоб я передав йому свою частку в нашій сільській садибі. Він аргументує це тим, що протягом останніх трьох років доглядав за татом.
Коли я розпочинаю навчання в Київському університеті, я виїжджаю з родинного будинку. Після закінчення вишу залишаюся у місті, отримую хорошу роботу, одружуюся з Оленою, а вже через кілька місяців у нас народжується син Данило.
Олег теж одружується, проте продовжує жити в батьківському будинку. Я не маю нічого проти нього він добра людина, а його дружина Олена чудова. Вони багато років живуть у мирі з нашими батьками, поки не отримують двох дітей. Хоча ми самостійні й часто відвідуємо батьків на фермі, тато дарує нам авто.
Влітку ми часто виїжджаємо у відпочинок до Карпат і допомагаємо батькам у роботі по саду та господарству. Марічка, наша найблизька подруга, завжди допомагає мамі, і кожен хоче підтримати її. Три роки тому мама Марія помирає, і я вже не можу допомагати як раніше. Плюс до цього ще й глобальна економічна криза змушує мене брати додаткову роботу, щоб утримати квартиру.
Ми не маємо часу ходити в центр міста. Після того, як тато Василь вчора помер, ми організуємо поховання і ділимо витрати порівну між собою та Олегом.
Тепер Олег знову просить, щоб я передав йому свою частку в садибі. Він стверджує, що три роки доглядав за татом, хоча у нашого батька була щомісячна пенсія, якою він підтримував і внуків. Я дивуюсь, чи справді такому старому чоловікові потрібні гроші, тим більше на фермі.
Олег вважає, що це його винагорода за турботу, а я не зовсім розумію, що він має на увазі під «турботою». Батьки ніколи не казали, що садиба має бути лише в його володінні. Я не хочу руйнувати наші сімейні стосунки, але й не бачу підстави відмовлятися від того, що мені належить. У мене є кредит, який треба погасити, і наш син може отримати щось від дідів.
Зараз ми не знаємо, що робити. Я не дала Олегу чіткої відповіді, лише сказала, що спершу обговорю це з дружиною. Потрібно знайти спосіб вирішити ситуацію, не пошкодивши родинні звязки.
