Уяви собі, розповім тобі одну історію, яка досі відгукується болем у серці. Мій чоловік покинув мене заради моєї рідної сестри, уявляєш? Пішов відразу ж до неї жити. А через три роки… покинув і її вже заради її найкращої подруги.
Ми з Ігорем були разом сім років, одружені по-справжньому. Шлюб наш, ну не ідеальний, але й не поганий, звичайне життя робота, затишна квартира на Лукянівці, родина, недільні обіди. Сестра моя, Олеса, часто забігала завжди крутилася поруч. Я за цим і не стежила, все було ніби нормально, зовсім не здогадувалась ні про що дивне. Навпаки, раділа, що вони знаходять спільну мову, адже інколи Олеса лишалася у нас і на чай, і на борщ. Могла й допомогти я ж працювала допізна майже щодня. Ну хіба можна було щось навіть уявити собі?
Памятаю, як одного звичайного четверга Ігор рано вранці пішов на роботу. Не повернувся на обід. Не прийшов і ввечері. Й на наступний день теж не зявився. Аж на третю добу взяв слухавку, і навіть не перепросив, нічого не пояснив. Просто сухо сказав, мовляв, «Я не повернусь. Мені треба відстань». Я думала криза якась, може ночує у знайомого. Але вже в кінці тижня одна з наших родичок прийшла й тихо сказала мені правду, яку всі вже знали: мій чоловік тепер живе разом із Олесею.
Бач, як воно буває: «чутки» швидко стали жорстокою правдою. Мама з татом вже знали, далі тітки, сусідки. Олеса перестала брати слухавку. Ігор теж просто щез навколо квартири його не було видно. Вже через декілька днів Олеса забрала речі, поки я працювала. Причини ніхто не пояснював, просто всі змирились, навіть не говорили.
Вони оселилися в іншому районі, потім почали зявлятися на сімейних зборах, куди я вже не ходила не було сили йти. Олеса лише казала: «Кохання не вибирають, воно саме приходить». А Ігор виправдовувався, буцімто давно вже не був зі мною щасливий. А я залишилась сама зі своїм соромом і болем. Добре, що дітей не було, бо тоді б це було ще болючіше.
Минуло три роки. Якось пристосувалась, жила далі, як могла. Здалеку бачила вони разом. А потім, знову ж таки, через когось зі знайомих чую вони вже не разом живуть. Ігор пішов. Але не сам: зявилась Настя найкраща подруга Олеси, яка була свідком усіх цих подій, знала всю історію, підтримувала, слухала довгі скарги, а врешті опинилась поряд із моїм уже колишнім.
Олеса була розбита геть. Ігор знову переїхав, знову вигадував нові причини, мовляв, із Олесею йому теж не щастило, що все не так, і винна вона. Але вже ніхто йому не вірив.
Зараз у нас родина як розбита чашка. Я не спілкуюсь з Олесею. Вона вже не приятелює з Настею. А Ігор так і не перепросив, не визнав жодної вини, навіть словом. Просто пішов далі по життю як ні в чому не бувало.
Справедливість це, чи карма, хто зна…
