Галю Петрівно, ви знову мої сирники забрали?! Оксана стоїть посеред кухні з порожньою коробкою в руках.
Я думала, що це спільні… починаю виправдовуватися.
Які спільні?! Я спеціально для Софійки купувала! У неї ж алергія на інше!
Тарас виходить із кімнати, зморений після нічної зміни.
Мамо, ну скільки можна? Ми ж домовлялися це наша ліва полиця!
Ліва полиця. У моєму власному холодильнику тепер є “їхні” полиці та “наші”. Півтора року тому вони заїхали “на час”. Поки шукатимуть житло. А “час” перетворився на вічність.
Бабуся, де мій рюкзак? Ярослав бігає по квартирі.
Діду, а ти не бачив мою ляльку? Софійка тягне чоловіка за рукав.
Олексій ховається за газетою на балконі. Єдине місце, де можна сховатися у власній хаті.
Все! раптом вибухає Оксана. Я більше не можу! Тарасе, або ми зїжджаємо, або я з дітьми до мами йду!
Куди зїжджати? бурчить син. Орендувати за тринадцять тисяч? У нас же кредит на авто!
То продавай машину!
Здуріла? На роботу як їздитиму?
Діти починають ридати. Я намагаюся їх заспокоїти, але Оксана вириває Софійку з моїх рук.
Не треба! Самі впораємось!
Іду до своєї кімнати. Чую, як з грюком зачиняються двері Тарас пішов. Потім дитячий плач, крики Оксани.
У моїй квартирі. У моїй хаті, де ми з Олексієм прожили тридцять років.
Ввечері всі роблять вигляд, ніби нічого не сталося. Вечеряємо мовчки. Діти копошаться з виделками. Оксана демонстративно не дивиться на Тараса.
Тату, передай сіль, просить син.
Олексій мовчки подає. Він останнім часом взагалі мало говорить. Втомився від чужих свар у власному домі.
Після вечері Тарас залишається на кухні.
Мамо, вибач за сьогодні. Оксана просто на нервах.
Розумію.
Ні, не розумієш! раптом спалахує він. Ти не знаєш, як це у тридцять пять жити у батьків! Відчувати себе нікчемою!
Сину…
Не треба! Я знаю, вам теж важко. Але нам нікуди йти!
Мовчу. Що тут скажеш?
Вночі не сплю. Чую, як за стіною повертається Олексій. У вітальні, яку ми віддали молодим, плаче Софійка. Оксана її колише.
Зранку прокидаюся від гуркоту. На кухні Ярослав розбив тарілку.
Нічого страшного, кажу, збираючи уламки.
Мама буде сваритися, шепоче онук.
Не скажемо мамі.
Він обіймає мене. Маленький, теплий, рідний. Заради онуків терплю все. Але доки?
Через тиждень Тарас приходить із роботи незвичний. Задумливий, але не похмурий.
Мамо, тату, треба поговорити.
Сідаємо утрьох на кухні. Оксана укладає дітей.
Я вирішив. Беремо кредит, купуємо будинок.
Що?! У мене перехоплює дух. Який кредит? Сину, це ж великі гроші!
Мамо, інакше ніяк. Ми всі зведемо один одного з розуму.
Та ж двадцять років виплачувати! Олексій уперше за довгий час підіймає голос.
Виплачу. Знайшов варіант поруч. Невеликий, але свій.
Поруч? перепитую.
Так. Щоб ви могли бачитися з онуками. А ми щоб допомогти, якщо треба.
Дивлюся на сина. Коли він виріс? Коли з хлопчика, який не міг знайти шкарпетки, став чоловіком?
Оксана знає?
Ще ні. Спочатку хотів із вами поговорити.
Олексій підводиться, кладе руку синові на плече.
Молодець. Чоловік має мати свій дім.
Тарас видихає. Мабуть, боявся нашої реакції.
Ввечері він розмовляє з Оксаною. Чую, як вона плаче чи то від щастя, чи то від страху.
Оформлення кредиту, пошуки, клопоти все як у тумані. Оксана метушиться між радістю та жахом.
Галю Петрівно, а якщо не впораємось? Раптом Тараса звільнять?
Впораєтеся. Ви молоді, сильні.
Але ж двадцять років!
Зате своє.
День переїзду. Вантажники носять речі. Діти бігають між будинками їхній на сусідній вулиці, пять хвилин пішки.
Бабуся, у мене тепер своя кімната! Софійка тягне мене дивитися.
Маленька кімнатка під дахом. Але своя.
Чудово! Облаштуєш буде як у казці!
Ввечері сидимо у них на новосіллі. Тісно будинок невеликий. Але атмосфера зовсім інша. Оксана сміється, Тарас жартує. Діти показують свої володіння.
Мамо, пробач нам, раптом каже син. За ці півтора року.
Та годі тобі! Ми ж родина!
Саме тому. Але родина має жити окремо.
Олексій піднімає чарку.
За новий дім! І за те, щоб ходити в гості, а не на головах!
Випиваємо. Оксана обіймає мене.
Дякую, що терпіли.
Та годі тобі!
Але вона має рацію. Терпіли. І дотерпіли.
Перша ніч у спорожнілій квартирі. Тихо. Неприродно тихо.
Олексію, чуєш?
Що
