Мій син завжди був моїм другом і опорою. Але після його весілля все змінилося.
Ніколи б не подумала, що моя дитина може так змінитися під чиїмось впливом. Мій єдиний син, Олексій, завжди був золотою дитиною чемний, добрий, завжди готовий допомогти. Таким він виріс, таким і залишився, ставши дорослим. До його шлюбу ми були нерозлучні: часто бачилися, говорили годинами про все й ніщо, ділилися радощами й бідами, підтримували одне одного. Звісно, в розумних межах я не втручалася в його життя понад необхідне. Але все розпалося, коли в його житті зявилася вона Маряна.
На весілля Маряна й Олексій отримали від її батьків у подарунок однокімнатну квартиру в самому центрі Львова, щойно відремонтовану. Це стало їхнім приватним затишком. Мене ніколи не запрошували до них, але син показував фото на телефоні: світлі стіни, нова меблі, затишна атмосфера. Після смерті чоловіка у мене не залишилося заощаджень, тож я вирішила віддати молодим майже всі свої прикраси золоті ланцюжки, каблучки, сережки, зібрані за роки. Я сказала Маряні: «Якщо захочеш переплавити я не проти». Я хотіла їм допомогти, підтримати на початку спільного життя.
Але Маряна Вона відразу показала своє справжнє обличчя. Жінка з характером гостра, як лезо. Я помітила, як вона оглядала конверти з грішми від гостей, цікавлячись, скільки там. З одного боку, така риса могла б зробити її гарною дружиною, але з іншого варто було насторожуватися. Сучасні жінки часто бачать у чоловіках лише гаманець, витрачають гроші, як свої, потім розводяться, забирають половину й шукають нову жертву. Я не бажаю такого Олексію, але тривога гризе мене зсередини.
Через півроку після весілля Маряна заявила, що не хоче дітей. «Не зараз, говорила вона, у нашій маленькій квартирі це неможливо». Вона розводила руками: «Що робити? Не хочу брати кредит, і невідомо, коли ми зможемо купити більше житло. Олексій ще не став великим начальником». Вона міркувала вголос, але в її голосі відчувався розрахунок. А я живу в будинку, який почав будувати мій покійний чоловік. Він залишився недобудованим, з дірами в стінах. Взимку тут люті холоди моєї пенсії не вистачає на опалення. І тут Маряна кинула: «Продай будинок, купи собі студію, а решту віддай нам на нову квартиру. Тоді подумаємо про дітей».
Ви розумієте, що це означає? Вона хоче, щоб я, стара й слабка, перебралася в комірчину, поки вони візьмуть усе найкраще. А потім, хто знає, може, і цю комірчину відберуть, щоб відправити мене в будинок для літніх. Спочатку я ще думала погодитися лише б вони фінансово допомагали мені раз на місяць. Але зараз? Ніколи в житті! З такою, як Маряна, треба бути обережним від неї можна очікувати будь-чого.
Після тієї розмови Олексій кілька разів приходив до мене. Він обережно натякав, що їхній план не такий вже й поганий: «Навіщо тобі великий будинок? В квартирі було б простіше, комунальні нижчі». Я стояла на своєму: «Місто росте, через 510 років будинки дорожчатимуть. Моя ділянка вже не на околиці, продавати зараз нерозумно». Одного разу я запропонувала: обміняємося. Вони переїдуть у мій будинок, а я в їхню квартиру. Адже це одне й те саме, правда? Але Маряна відмовилася. Їй не сподобалось, що будинок потребує ремонту, вкладень, тоді як я жила б без клопоту в їхній готовій квартирі. Їй потрібен комфорт, навіть якщо моя пропозиція вигідніша. Вона така і нічого з цим не зробиш.
Потім я захворіла. Серйозно, доА потім я зрозуміла, що любов не вимірюється кількістю візитів чи грошей, а справжнє щастя це знати, що ти не самотня у своїх думках.
