Мій син має неймовірну память. У дитячому садочку він завжди памятав усі слова новорічних ранків, тому до останньої миті було загадкою, який у нього цього року костюм: діти часто хворіють, а Івасик міг легко підмінити будь-кого, знаючи напамять усі ролі.
Цього разу пятирічному Івасику дісталась почесна роль огірка. Дізнавшись про це напередодні чергування, я одразу помчала на базар, купила зелену футболку, кілька листів кольорового картону й з особливим натхненням до ранку шила шортики під футболку, клеїла яскраву салатову шапочку з картону, а для хвостика акуратно обгорнула дротик зеленою тканиною.
На ранок супроводжувати Івасика повинен був тато, що трохи змушувало мене нервувати, тож детальна інструкція щодо вдягання костюму й закріплення шапочки була донесена йому ще до його першої ранкової кави.
В самий розпал мого чергування в лікарні телефонувала вихователька, голос тремтів: захворів головний герой вистави, і вже наступного дня Івась має стати Колобком! Я в розпачі питаю: «А якщо Колобок буде в костюмі огірка?» у слухавці запала така багатозначна тиша, що мені стало зрозуміло виходу немає.
Телефоную чоловікові на роботу, усе розповідаю про катастрофу. Чоловік щасливий (чомусь мене це не насторожило), каже: «Не хвилюйся, все буде! Я візьму з собою двох друзів-хірургів, ми разом суперкоманда, що впорається з будь-якою халепою!». Якийсь внутрішній голос у мені явно був занадто втомлений того вечора.
О девятій ввечері, вже зовсім змучена, дзвоню додому. Слухавку бере Івась і радісно повідомляє: купили білу футболку, зараз тато клеїть жовтий картон, дядько Володя готує деруни, а дядько Владислав тільки сміється.
Ще через годину Івась сказав, що йде спати, а дядько Владислав вже вирізав із жовтого картону велетенське коло, намалював очі та рот, дядько Володя відкриває банку малосольних огірків, а тато ікає від реготу.
О дванадцятій ночі дзвоню знову. Чоловік каже, що Владислав і Володя страшенно втомилися створювати Колобка й уже сплять. Проте є маленькі нюанси. Колобка нібито випадково приклеїли Володі суперклеєм до білої футболки, та ще й кривенько. Коли Владислав намагався віддерти шедевр, футболка порвалась, тому весь конструктив прикріпили медичним шовком до зеленої футболки огірка!
Вийшло, за словами чоловіків, чудово, аж я боюся уявити. Ще вони вирізали Колобку тридцять зубів, через що він посміхається у всі дванадцять карбованців, але два картону не вистачило не доробили два передніх.
(Нічого, кажу, серед тридцяти зубів це буде непомітно).
Порадила їм не хвилюватися, працювати далі, а мій син буде з найкращим костюмом. Ну, хто це там так голосно хропе? Та це ж дядько Владислав, заснув просто в кріслі зі шматком картону в руках.
Мене всю ніч переслідували дивні відчуття. Та після чергування я вибила собі у головлікаря хоча б годину свободи побачити сина на святі.
Я трохи запізнилася З актової зали лунав сміх, співи й навіть схлипування. Я обережно відчинила двері
Колобок намагався стрибати серед гілля святкової ялинки. Величезне жовте коло на грудях мого Івася простяглось від підборіддя аж до колін. Очі у цієї дивини дивилися достатньо в різні боки, а три довжелезні шви із медичного шовку над ними були, як зморшки мудрості старого козака. Особливо вражало відсутність двох верхніх передніх зубів у гігантській усмішці Колобка такий собі життєрадісний пенсіонер, що повернувся з карпатської глушини.
І всю цю химерність доповнювала весела салатова шапка огірка з дротяним хвостиком, обгорнутим зеленою тканиною.
У цей момент Івась почав декламувати віршика:
«Чи бачив хто дива такого,
Як я на світі цьому?»
(далі йшло, що таке тільки в казці чи на новорічному святі стрінеш, але всім уже було не до слів) вихователька зітхнувши сховалась за ялинку, а зал разом із Колобком реготав і плакав, не вірячи в те, що це їм не снитьсяЯ наче вперше побачила свого сина: посеред залу стояла дивовижна істота смілива, щаслива, трішки кумедна, але така справжня. Глядачі сміялися щиро й тепло, хлопчики в костюмах зайців плескали, навіть сувора вихователька нишком витирала сльозу.
Івась уклонився, зелений хвостик весело підстрибнув, а велике колобкове коло затремтіло від гордості:
Навіть якщо ти в капелюсі огірка головне, лишатися собою!
Аплодисменти стояли до стелі. Я раптом зрозуміла: цей незграбний Колобок найкращий у світі. І мій син найсміливіший герой, бо зміг підкорити серце кожного, нехай і без двох зубів, зате з найширшою посмішкою на світі.
Я обійняла Івася за плечі й не стримала сліз. Бо диво це коли вдома чекає костюм, створений з любовю, борщ і тато, що ікає від сміху. І коли твій Колобок таки котиться хай навіть трохи криво, зате обовязково до щастя.
