Дорогий щоденнику, я вже не раз задумувався над тим, як сильно змінилося моє життя за останні вісім років. Моя колишня теща Оксана Андріївна буквально переслідує нас із донькою і навіть не здогадується, наскільки це мене виснажує.
Їй 52 роки, і вона мама моєї покійної дружини, Катерини. Я одружився зовсім молодим, мені було всього 23. Катерина завагітніла ще до весілля, і згодом у нас народилася донька Соломія.
Наше щастя тривало недовго через два роки Катерина важко захворіла й швидко покинула цей світ. Я залишився сам із маленькою донькою, і ми переїхали до Івано-Франківська, ближче до моїх батьків. Це було практично робота займала по 10 годин на день, а мама з татом могли допомагати глядіти Соломію. Така була домовленість.
З часом мене підвищили на роботі, і я зміг купити невеликий будинок за містом, десь за пів години їзди від батьківської оселі. З того часу про Соломію дбали або мої батьки, або няня, яку я винаймав завжди наголошував, щоб батьки мали віддушину й відпочинком час від часу, бо не хотів перекладати на них усе навантаження. Тепер Соломії вісім.
А тут на горизонті зявилася теща. Оксана Андріївна несподівано вирішила переїхати до Івано-Франківська, тільки щоб бути ближче до єдиної онуки. Чесно, це здивувало адже між її рідним містом і нашим новим домом більш як тисяча кілометрів!
Ну що ж, подумав я тоді. Адже Катя в неї була єдина дочка, а Соломія єдина внучка, не дивно, що вона не хоче залишатися самотньою.
Але з її переїздом почалися проблеми…
Оксана Андріївна провела у моєму будинку чи не кожен день зранку до вечора. Навіть коли я повертався після важкого робочого дня вона вже тут. А у вихідні вона практично жила в нас. Уявіть, з восьмої ранку до пізнього вечора! Я вже й не знаю, як це назвати: «гості» це ще делікатно. Вона не зважала на мене навіть тоді, коли Соломія йде до школи.
Її типові аргументи такі:
Не можна залишати чоловічу хату без жінки, бо пилу прощаєш не зібрати!
Твої вазони гинуть, ще трохи викидати доведеться!
Учора по дворах ходили якісь підозрілі люди, але вони сюди не зайшли, бо я тут була!
Бач, не хвилюйся, грошей твоїх не чіпатиму!
Часом мені здається, що вона впевнена, ніби дух Катерини досі в цьому домі і Оксана Андріївна мусить йому служити. Часто заходив у кімнату і заставляв тещу, яка розмовляла з кимось, хоча крім неї нікого не було.
Я не раз розмовляв із нею, пояснював, що почуваюся у власній оселі як квартирант, і що це втручання у мій особистий простір. Вона робила вигляд, що чує мене… але все лишалося без змін.
Останньою краплею стала минула субота. Я вже майже півтора роки зустрічаюся з дівчиною її звати Зоряна. В той вечір Соломія гостювала у дідуся з бабусею, і я запросив Зоряну до себе в гості. Все було чудово: вечеря, перегляд фільму, легкий сміх у вітальні. Та коли ми вже сиділи разом на дивані, зненацька з коридору почувся ледь чутний шелест, потім тупіт і я побачив нечітку постать моєї тещі, яка, видно, навіть не подумала зателефонувати чи постукати перед тим, як зайти до хати.
Може, знову квіти зажурились, чи ще якась біда сталася?
Я навіть не встиг нічого сказати, як Оксана Андріївна вибухнула звинуваченнями в зраді та неповазі до памяті Катерини. Я був приголомшений такою нахабністю, забрав у неї ключ і, стримуючись як міг, заявив:
Більше ти не маєш права заходити до мого будинку!
Оксана Андріївна давно одна, близьких родичів у неї не залишилося, і навіть мої батьки кажуть, що треба проявити людяність та піти на компроміс. Напевно, таки варто дозволяти Соломії інколи бувати в бабусі, все-таки вона рідна. Але мій дім залишиться для тещі чужим це моя фортеця, і точка.
