Рідна мама вигнала мене з квартири заради вітчима, який був їй дорожчий за мене!
Я жила з татом до пяти років це були найщасливіші роки мого дитинства. Коли його не стало, мама перестала турбуватися про мене й почала влаштовувати власне життя. У вісім років у мене зявився вітчим, який намагався контролювати кожен наш крок, і моє життя змінилося до невпізнання.
Ми жили за розкладом, який складав вітчим, він розподіляв всі хатні справи сам при цьому нічого не робив, бо «дуже втомлювався на роботі». Мама змушувала мене виконувати все, що йому заманеться, бо боялася його гніву лише б не сваритися вдома.
Коли я стала підлітком, почала обурюватися: повертаюсь зі школи, а повинна готувати їсти, прибирати, мити вітчимові авто, і ще братися за те, що він придумає. А вони удвох сиділи, обнявшись, дивилися телевізор. Та ще й могла отримати ляпас і довгу лекцію про те, яка я невдячна, що вони «мені стільки дають».
Окрім даху над головою і їжі, яку я заробляла прибиранням і домашньою роботою, нічого не отримувала. Якщо хотіла записатися на гурток чи на спортивну секцію, вони з мене глузували: «Спочатку навчися гроші заробляти, а тоді витрачай». Одяг купували рідко і ще потім кілька тижнів дорікали цим.
Коли мені виповнилося 18, а я закінчила школу, мама сказала, що мені час шукати власну квартиру й не варто вступати до університету краще відразу йти працювати, бо більше зі мною жити не зможуть.
Ми жили у невеличкому містечку, де важко знайти роботу. Я не хотіла працювати з ранку до вечора досі сподівалася, що мама і вітчим передумають, якщо побачать, що я сама готуюся до вступу. Але мама ставала дедалі наполегливішою і за останні три місяці перед ЗНО я змушена була працювати офіціанткою з 10 до пізньої ночі, заробляла копійки, чайові були майже ніякі, тож вистачило лише на дві місяці оренди квартири, і то буквально не було що їсти. ЗНО я написала погано, бо пропустила багато підготовки і не вступила на бюджет, а платити контракт було нікому.
Влітку я звільнилася й почала шукати нову роботу, бо мама з вітчимом щодня питали, коли я вже зїду, а потім просто виставили валізу за двері.
Я намагалася працювати у магазині побутової хімії там отруїлася через хімію. Коли повернулася, мені сказали, що вже знайшли іншу дівчину. Час спливав я пробувала різні підробітки, але ніде не могла заробити достатньо, щоб нормально жити.
Серед спекотного літа у мене був день народження. Мою тітку звали Зоряна. Вона приїхала провідати мене. Я нічого раніше їй не розповідала, але коли вона запитала, що зі мною, я не витримала заплакала, і виплеснула весь біль. Того ж дня тітка допомогла мені зібрати речі і забрала до себе додому. Так я виконала бажання мами й вітчима поїхала від них, і мені справді стало легше.
Зоряна допомогла знайти роботу у нашому місті, я працювала в книжковому магазині та одночасно мала час готуватися до ЗНО. Наступного року склала його успішно й сама вступила на бюджет до університету. Тітка підтримувала мене у всьому, не залишала саму з тяжкими думками, навіть коли мама знову дзвонила й звинувачувала мене у невдячності.
Минув час. Я завершила навчання й знайшла хорошу роботу. Тепер дякую тітці Ярині, що не залишила мене у біді, допомагаю їй, влаштовую їй подорожі як вона колись врятувала мене, так тепер я хочу зробити її щасливою.
