Моя зовиця відпочивала на курорті, поки ми займалися ремонтом, а зараз вона хоче повернутись і жити в комфорті.
Я пропонувала їй разом із чоловіком скластися на ремонт будинку, але Ніна відмовилась грошей їй тоді не треба було. А тепер просить пожити у нас, бо її частина дому залишилася без зручностей. От і сама винна!
Будинок цей належав ще бабусі мого чоловіка. Коли вона померла, чоловік із сестрою, Ніною, розділили спадок. Хатина була старою, але ми вирішили її відремонтувати й переїхати жити. Дім мав два входи цілком зручно для двох родин: можна не заважати одне одному. Передній двір і садок спільні, кімнат із обох сторін однакова кількість.
Спадщину вони ділили, коли ми вже були одружені. Все пройшло спокійно. Свекруха відразу відмовилася від частки вона звикла до міського життя. Сказала синові та дочці: “Робіть, як знаєте”.
Чоловік мій разом із чоловіком Ніни зібрали трохи грошей, полагодили дах і зміцнили фундамент. Ми хотіли продовжити ремонт, але Ніна обурювалась. Інвестувати у цю “будку на курячих ніжках” не збиралась. А її чоловік лише відвертався, бо ніколи з нею не сперечався.
Ми з чоловіком мріяли жити у цьому домі самі. Село біля Києва, дорога близько, своя машина, можемо на роботу їздити без проблем. Окрім цього, втомились вже тулитися в однокімнатній квартирі. Про власну оселю давно мріяли, але будувати заново було б занадто дорого.
Для Ніни цей дім був просто літньою дачею. Планувала приїжджати влітку шашлики смажити та засмагати. Казала навіть: на мене не розраховуйте.
За чотири роки ми з чоловіком цілковито відремонтували нашу половину. Звісно, взяли кредит, але це вже дрібниці. Зробили ванну, провели опалення, поміняли проводку, вікна, поштукатурили лоджію. Працювали без вихідних, але не здавалися, рушили до мрії.
Ніна тим часом була увесь час у відпустках. Їй було байдуже, що ми там будуємо або що в її половині коїться. Сестра чоловіка жила лише для себе. Однак потім у неї народилася донька, й вона пішла у декрет.
Тут і закінчилися мандрівки, фінанси теж обмежились. Тільки тоді згадала про свою частину будинку. Адже важко з дитиною сидіти у тісній квартирі а там дочка могла б весь день бігати на подвірї.
На той час ми вже жили в будинку, а квартиру здавали. Її половини ми не чіпали, але там за роки буквально все згнило. Не уявляю, як там можна було жити без опалення, адже вона приїхала з валізою лише на місяць. Почала проситися пожити у нас хоча б тиждень довелося пустити.
Її донька зовсім не слухняна, Ніна така сама: живе, як їй заманеться, ні про кого не думає. Я працюю дистанційно, і це жахливо заважало довелося на якийсь час переїхати до подруги. Вона тоді виїхала, тож їй було навіть добре, що знайдеться хтось доглянути за квартирою.
Обставини склались так, що я повернулась аж майже через місяць. Тиждень пожила в подруги, потім мама захворіла я поїхала до неї. Про Ніну зовсім забула, подумала, що давно вже поїхала додому.
Яке ж було моє здивування, коли знайшла її у нашому домі! Хазяйнує, наче в себе вдома. Запитую, коли збирається зїхати.
А куди мені з малечею? Мені тут добре, відповідає вона.
Завтра відвеземо тебе до Києва, кажу я.
Я не хочу в місто.
Якщо навіть у будинку за стільки часу порядку не навела, повертайся у свою половину тут не готель!
З якого дива виганяєш? Це й мій дім!
Твій за стіною. Йди туди.
Вона хотіла налаштувати чоловіка проти мене, але й він сказав все, досиділася. Образилась і пішла. Через кілька годин вже й свекруха дзвонить:
Ти не мала права її виганяти, це і її власність!
Вона могла лишитися у своїй половині, відповів чоловік, там вона справжня господиня.
Як жити там з дитиною? Холодно, туалет надворі. Могли б подбати про сестру!
Чоловік розлютився і розповів матері всю правду: ми ж колись пропонували ремонт зробити разом так було б дешевше обом. Вона не захотіла. Чому тепер усі до нас претензії?
Ми спробували запропонувати інший варіант хай Ніна продасть свою частину моїй мамі. Вона погодилась, але запросила таку ціну, що за ті гроші можна купити ідеальний будинок під Києвом. Така угода нас не влаштовує.
Тепер одні сварки. Свекруха постійно ображається, а Ніна справжня біда. Приїжджають зрідка, а тоді будь ласка: бенкети, шкода, сварки, ламають майно у дворі.
Ми вирішили звести паркан і відмежуватися остаточно. Більше поступок не буде так захотіла сама Ніна.
