Я єдина донька в родині, хоча, як кажуть, батьки дуже довго мене чекали, я ніколи не відчувала справжньої любові від них. Коли мені виповнилося 23 роки і я була вже на пятому місяці вагітності, в моїй душі з’явилися сумніви, чи дійсно я рідна донька своїх батьків. Моїм батькам вже за сімдесят, а фінансова ситуація у нас дуже скрутна. Ми із чоловіком живемо в орендованій квартирі у Києві, і ледве зводимо кінці з кінцями. Обоє працюємо й навчаємося, але цих заробітків недостатньо, щоб покрити всі наші витрати. Двічі нам вже загрожувала виселення через несплату квартплати, і ми були змушені позичати гривні у друзів, тому зараз маємо борги та живемо у постійному дефіциті навіть на їжу. Часом батьки підкидають нам щось із продуктів.
Батьки дуже хотіли, щоб ми одружилися, тому рік тому ми без вагань пішли до РАЦСу офіційно оформити шлюб. Саме після цього вони стали натякати, що хочуть онуків.
Моя мама неодноразово підкреслювала, що я повинна якнайшвидше народити дитину, щоб, як і вона, не стати пізньою мамою. Але ми з чоловіком не були морально готові до такої відповідальності й не поспішали, зважаючи на наші фінансові труднощі. Тоді батьки зробили нам пропозицію, яка здалася досить привабливою: якщо я народжу дитину, вони дадуть нам велику суму гривень, за які ми зможемо купити будинок у селі. В такому разі вони б переїхали у той будинок, а нам залишилася б квартира у місті. Ми довго обмірковували це і вирішили, що така можливість нам би точно допомогла: більше не довелось би турбуватись про орендну плату, а решту грошей можна було б витратити на необхідне для сімї. Мама казала, що доглядатиме за дитиною, поки я здобуваю освіту.
Окрім цього, батьки пообіцяли фінансову допомогу й взяти участь у придбанні усього необхідного для мене й майбутньої донечки. Проте жодну з обіцянок вони так і не виконали. Не купили навіть пачки підгузків. Хоч мама часто телефонувала під час вагітності та розпитувала про підготовку до пологів, насправді допомогти нічим не могла. У мене не було навіть грошей на найнеобхідніше маляті, навіть на простий одяг. Вона порадила чоловікові взяти третю роботу, щоб покривати витрати, але на мої нагадування про обіцянки відповіла, що нічого такого не казали, і почала звинувачувати нас у необачності та невмінні планувати сімейний бюджет.
Коли ж у нас народилася донька, батьки раптом згадали про ту обіцяну суму, але ми з чоловіком вирішили самостійно накопичити на власне житло, зрозумівши, що не можна розраховувати на їхню підтримку.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
