Квітень 15. Сьогодні записую це, бо потрібно висловити. Якби ти знав, що сталося… Мар’яна дізналася про батькову зраду цілком випадково. Підрізала школу, щоб піти з подружкою до тату-майстра. Забігла додому перевдягнутися зі шкільної форми. Коли натягувала джинси, у дверях повернувся ключ. Завмерла, дивним чином стоячи на одній нозі, бо друга застрягла в штанині. Подумала навіть про злодіїв, та впізнала батьків голос він із кимось говорив.
“Зараз візьму форму й одразу виїжджаю. Не можу ж сказати, що був на тренуванні, коли моя спортивна сумка під ліжком.”
Помилилась Мар’яна це був не дзвінок, батько записував голосове. Бо невдовзі почула жіночий голос:
“Любий, я так сумувала! Не дочекаюся… До речі, спекла твої улюблені пиріжки, поквапся, а то зостудились. Цілую-цілую!”
Сенс почутого дійшов пізніше. Спочатку впізнала голос: це була тітка Іра, батькова колега й сестра маминої подруги. Раніше Мар’яні вона подобалась тітка Іра не вдавала, ніби вміє жити правильно, любила розважатись, слухала сучасну музику. І лише згодом Мар’яна зрозуміла: чому тітка Іра записувала йому голосові?
У цю мить ключ знову повернувся, у квартирі стихло. Донька опустилась на ліжко, прокручуючи в голові слова тітки Іри так, не здалось, у батька справді роман. Що робити? Казати мамі? Як поводитись з батьком і з нею?
Нічого не вирішивши, побігла до подруги та вже прислала п’ять повідомлень. Вони місяць вирішували, що набити, подруга майстерно підробляла маминий підпис. Але настрій зник.
“Мар’яно, що з тобою? допитувалась подруга. Нащо надулась? Теж хочеш тату? Так я ж маминий підпис зроблю, дрібниці!”
Як добре було б поділитись шокуючою новиною з кимось, але Мар’яна не могла. Тож зробила вигляд, що справа справді в татуюванні.
Два тижні вона не могла вчитись, уникала подруг, мами й грубила батькові. Не знала, що робити. Майже розповіла матері, але та лаяла за двійку з хімії. Сварились люто. А ввечері мама прийшла до кімнати з улюбленим Мар’яниним шоколадним еклером:
“Перепрошую, котику, що накричала. Знаю, це непедагогічно. Переживаю за твої іспити! Хочу, щоб у тебе все було добре…”
“Мамо, ну що ти знову складу я ці іспити! Цей еклер мені?”
“Авжеж, тобі. Миримось? Не можу терпіти, коли сваримось!”
Мар’яна взяла еклер, чмокнула маму в щоку й пообіцяла собі ніколи не завдасть їй такої болю. Якщо мама так переживає через їхню дурну сварку, що буде, коли дізнається про батька? Треба зробити все, щоб вона нічого не дізналась.
І Мар’яна мимоволі стала батькові спільницею: прикривала його запізнення, нагадувала про свята й мамині прохання, відволікала, якщо йому хтось дзвонив. Водночас ігнорувала його прохання, грубила й ледве стримувалась, щоб не вилити всю свою злість.
Потім усе налагодилось: батько став приходити вчасно, Мар’яна склала іспити, пішла у десятий. Історія забулася, наче моторошний сон. Ще й зустріла Дмитра він
Йдучи додому з новою татуюванняю, що палала на сонці, вона раптом зрозуміла, що цей напис лише крик болю, а справжня любов чекає попереду, коли вилікуються рани від батькових помилок.
Можливість виправити помилку.
