Ми прожили разом десять років, але через мого батька вона забрала дітей і пішла…
Мені тридцять чотири. І я сам. Зовсім. Дружина пішла. Забрала наших троє синів і поїхала до своєї матері у Вінницю. А я сиджу в хаті, яку сам допомагав будувати, і слухаю, як годинник відміряє порожнечу. Ми прожили разом десять років. Здавалося б, що могло зруйнувати таке життя? Але зруйнувало. Мій батько.
З Оксаною ми познайомилися, як і багато зараз, — у соцмережах. Спочатку листування, потім зустрічі, а через кілька місяців — весілля. Все закрутилося, понеслося, як у доброму фільмі. Я був справді щасливий. Через рік у нас народився Денис — перший син. Я тоді просто літав від радості. Не відчував втоми, не помічав проблем, жив заради родини.
На той час ми з Оксаною жили у моїх батьків у Черкасах. І це була моя пер…Але тепер, дивлячись на порожні стіни, я розумію — іноді треба втратити все, щоб наважитися змінити своє життя.
