Слухай, я тобі зараз таке розповім! Ми ж усією сімєю так сподівалися, що моя мама як тільки вийде на пенсію, то переїде кудись у село, а нам із чоловіком залишить свої трикімнатні апартаменти в Києві!
Хочу тобі трішки розповісти про мою сусідку Галину. Їй зараз, здається, 68. Вона жила у своїй великій квартирі абсолютно сама. І от нещодавно Галина вирішила здати свою трикімнатну квартиру, а сама вирушила мандрувати.
Її дочка, Оксана, якось забігла до мене у двері й почала жалітися:
Що ж моя мама таке робить? Вона мене підвела! Тепер моя свекруха кричить, що і я на старості років з глузду зїду, бо яблуко від яблуні недалеко падає. Ми з чоловіком ледь купили машину в кредит вже другий місяць затримуємо сплату. Так розраховували на маму, думали, допоможе! А вона взяла, здала квартиру і поїхала собі відпочивати!
Я подивилась на Оксану реально з подивом: а до чого тут її мама й гроші на той їхній кредит? Проте Оксана не замовкала:
А ще свекруха зовсім зла, що ми з нею живемо в одній квартирі, а моя мама квартиру здала!
Вона явно намагалася вибити з мене співчуття. Але на мою думку, Галина все зробила правильно. Вона має повне право жити так, як самому хочеться! Чому вважається, що пенсія це обовязково «життя для дітей і внуків»? Чому бабусі всі мають жертвувати своїм життям заради дітей? Це ж не справедливо! От я й питаю у Оксани:
Чому ти не покладаєшся на себе та свого чоловіка? Чому за 15 років спільного життя не задумалися про власне житло? Тоді б свекруха й слова б не сказала.
І тут Оксана видає:
Та ми й планували, що коли мама вийде на пенсію, переїде, а ми залишимося в її трикімнатній квартирі!
Я вирішила трохи піджартувати з неї й кажу:
А якщо Галина ще заміж вийде? Я ж знаю історію її подруга поїхала відпочити в Одесу, познайомилась там із чоловіком, вийшла за нього і досі щаслива! Може й Галина собі когось знайде.
Оксана так на мене подивилася, наче я щось дуже дивне сказала. А я якраз недавно бачила Галину у Facebook фото такі класні, пише, що насолоджується життям і відпочивати їй подобається. Якщо чесно, мені теж за неї радісно! Вважаю, вона все робить правильно. Бо старість не перешкода бути щасливою людиною і відкривати для себе нові приємні речі в життіЗ Оксаною ми тоді мовчки попили чай кожна думала про своє. В її очах я побачила образу, але й легеньку тінь заздрощів: мабуть, у душі вона теж хотіла б бути вільною, як її мама.
А ввечері, гортаючи стрічку, знову натрапила на Галинине фото: вона сміється на фоні моря, у соломиному капелюсі, з новими друзями. Я довго вдивлялася яка ж вона щаслива! Написала їй коротке повідомлення: «Ви моє натхнення. Бажаю нових пригод!» Відповіла вона майже відразу: «Життя одне, і тішуся, що вчуся нарешті його ловити. Спробуй і ти».
Я посміхнулася й подумала, що коли настане мій час обовязково поїду світ за очі, навіть якщо хтось чекатиме від мене жертовностей. Галина навчила мене головного: пенсія це не вирок, а новий шанс. І, можливо, колись хтось із нас буде сміятися біля моря, не озираючись на чужі очікування, а просто живучи для себе й насолоджуючись кожною миттю.
