Телефон відірвав Олену від вечері. Вона рідко готувала для себе. Вранці обмежувалася чашкою кави, обідала у кафе на роботі, вечеряла склянкою кефіру чи чаю з печивом, а якщо дуже хотілося їсти, смажила собі яєчню. У вихідні їздила до батьків. Мама незмінно давала з собою контейнери з їжею, відмовитися — це було як оголосити війну.
Олена допивала склянку кефіру з печивом, коли з кімнати донеслася настирлива бадьора мелодія мобільного. Вона подумала, що давно треба змінити її на щось спокійніше. Мелодія дратувала, вгризалася в мозок. Олена не витримала, відставила склянку і пішла до кімнати. Номер незнайомий, але якщо хтось так наполегливо дзвонить, значить, хоче сказати щось важливе. Вона натиснула кнопку.
— Привіт. Я вже й не сподівалася, — почувся в трубці до болю знайомий голос. Скільки років минуло, а вона його відразу впізнала. «Відчепися!» — командував внутрішній голос.
— Будь ласка, не відключайся. Мені потрібно з тобою поговорити, — ніби відчувши думки Олени, поспіхом попросила колишня подруга.
Олена мовчала і чекала.
— Мені більше ні до кого звернутися. Тільки ти зможеш мені допомогти. Скажи адресу, я приїду. Повір, це дуже важливо, — додала Наталка після невеликої паузи.
Щось сталося, просто так Наталка не подзвонила б. Колись вони були нерозлучними подругами, у іншому житті.
— Гаразд, зараз надішлю смс, — сказала Олена і відключилася.
Серце неспокійно калатало в грудях. Звідки це? Вона набирала адресу, а пальці тремтіли. Наталка відповіла миттєво: «Чекаю».
Олена повернулася на кухню, вимила склянку і сіла за стіл.
Скільки років вона виганяла з голоду думки про колишню подругу. Думала, що пробачила, забула, заспокоїлася. Але цей дзвінок одразу збурив спогади, які обрушилися на неї, як снігова лавина.
***
Мамі дуже подобався фільм «Шкільний вальс». Союз давно розпався, а фільм досі живе, не менш актуальний, ніж раніше. Мама назвала Олену на честь головної героїні. Коли при знайомстві Олена називала своє ім’я, всі миттєво згадували фільм.
На відміну від актриси, яка зіграла головну роль, Олена не відрізнялася красою. Волосся світлорусе, як і вії, очі маленькі, сірі. Ще й фігура була предметом невдоволення. Груди маленькі, через це вона дуже комплексувала. «Ще виростуть», — заспокоювала її мама.
А ось у Наталки груди високі, гарні. Вона гордо несла їх перед собою. Погляди хлопців натикалися на них і залишалися там, ніби приклеєні.
Щороку на літні канікули Олену відправляли в село до бабусі. Село давно перетворилося на дачний селище. Зимували лише в чотирьох будинках: бабуся Олени, сусідка баба Параска, та ще дві сім’ї дідів. До баби Параски на літо приїжджав онук. З ним Олена проводила всі літні канікули.
А одного літа все змінилося. Олена побачила перед собою не хлопчиська, друга дитинства, а красивого підлітка, і соромилася кинутися йому назустріч, як раніше. А Андрій зрадів їй, покликав на річку, ніби нічого й не було.
Усю дорогу вони йшли і балакали, але на березі зняти сукню при ньому Олена чомусь соромилася. Дочекалася, коли він увійде у воду, і тоді, відвернувшись, швидко зняла сукню через голову і кинулася у воду, поки він не встиг розгледіти, які в неї маленькі груди. Вони так і не виросли, як обіцяла мама.
Наприкінці серпня всі роз’їжджалися до наступного літа. Чомусь нікому не спадало на думку обмінятися адресами чи телефонами. Ніби існувала нерозІ хоч Олена так і не знайшла відповіді, чому життя склалося саме так, вона почала усвідомлювати, що тепер у неї є власна родина, яку вона ніколи не зрадить.
