— Мишко, ми ж п’ять років чекали. П’ять. Лікарі казали – дітей у нас не буде. А тепер…

Мишку, ми пять років чекали. Пять. Лікарі казали дітей у нас не буде. А тут
Мишку, глянь! я завмерла біля калітки, не вірячи власним очам.

Чоловік незграбно переступив поріг, зігнувшись під вагою відра з карасями. Ранкова прохолода липня пробирала до кісток, але те, що я побачила на лаві, змусило забути про холод.

Що там? Михайло поставив відро й підійшов до мене.

На старій лавці біля тину стояв плетений кошик. Усередині, загорнута у вицвілу пелюшку, лежала дитина.

Її великі, немов темні вишні, очі дивилися прямо на мене без страху, без цікавості, просто дивилися.

Господи, видихнув Михайло, звідки вона взялася?

Я обережно провела пальцем по її темному волоссю. Дівчинка не ворухнулася, не заплакала лише кліпнула.

У її крихітному кулачку був затиснутий аркуш паперу. Я розтиснула пальчики й прочитала:

«Будь ласка, допоможіть їй. Я не можу. Вибачте».

Треба дзвонити в поліцію, насупився Михайло, чіпаючи потилицю. І до сільради повідомити.

Але я вже підхопила дівчинку на руки, пригорнула. Від неї пахло піском із дороги й немитим волоссям. Плаття було потертим, але чистим.

Ганно, Михайло з тривогою глянув на мене, ми не можемо просто взяти її.

Можемо, я зустріла його погляд. Мишку, ми пять років чекали. Пять. Лікарі казали дітей не буде. А тут

Але ж закони, документи Може, батьки повернуться, заперечив він.

Я похитала головою: Не повернуться. Відчуваю.

Дівчинка раптом усміхнулася мені, наче розуміла нашу розмову. І цього було досить. Через знайомих ми оформили опіку. 1993-й був непростим.

За тиждень ми помітили дивне. Дівчинка, яку я назвала Соломією, не реагувала на звуки. Спочатку думали просто спокійна, задумлива.

Але коли сусідський трактор гуркотів під вікнами, а вона навіть не здригнулася, серце стислося.

Мишку, вона не чує, прошепотіла я ввечері, коли клала її спати в старій колисці, що дісталася від сестри.

Чоловік довго дивився у піч, потім зітхнув: Поїдемо до лікаря у Залісся. До Олега Івановича.

Лікар розвів руками: Глухота вроджена, повна. Операція не допоможе.

Я плакала всю дорогу додому. Михайло мовчав, стискаючи кермо аж до білих кісточк

Оцените статью
— Мишко, ми ж п’ять років чекали. П’ять. Лікарі казали – дітей у нас не буде. А тепер…