Сьогодні зрозуміла, що таке щастя
Дорогою додому Марічка дякувала долі, хоч би її старша донька Соломія буде щасливою. Їй самій не пощастило в житті. Але вона ні про що не жалкувала, вірила, що все відбувається так, як призначено.
Долею мені було зустріти Андрія, зустріла й покохала, а потім і заміж вийшла. Народила Соломійку, а чоловік сина хотів. Хотіла, щоб він порадівав, знову завагітніла й народила сина Олежка. Саме після народження сина й почалися всі невдачі. Олежко народився інвалідом, прикутим до візка на все життя. Марічка важко зітхнула, відчиняючи двері у підїзд.
Колись вона зібрала всю волю в кулак і рішуче вирішила…
Андрій, дізнавшись про діагноз сина, одразу зібрав речі й пішов, кинувши на останок:
На мою допомогу не розраховуй.
У Марічки опустилися руки після цього. Доньці шість років, син хворий. Вночі вона ридала, втулившись у подушку, думала не витягне.
За що мені таке? За що? питала вона в небес.
Але одного дня зібралася й рішуче сказала сама собі:
Плач не плач, а дітей піднімати треба. Ніхто не прийде й не допоможе. Це моє життя, це мій біль.
Соломія ходила в садочок, потім у школу. З Олежком займалася, вкладаючи в нього всю свою душу. Хлопчик обожнював матір і сестру, підростав. А Соломія ввечері возилася з братом, даючи матері трохи відпочити й зробити домашні справи. Так і жили втрьох, діти росли в материнській ласкі. Марічці пощастило знайти роботу вдома, щоб завжди бути поруч із сином. Соломія дорослішала й допомагала. Час минав.
Відчинивши двері квартири, вона побачила, як донька крутиться перед дзеркалом у весільній сукні. Дивилася на неї зі сльозами на очах ось і виросла її донечка, стала красуньою. Раділа, що змогла виховати її й дати освіту. А тепер вона виходила заміж за Тараса, гарного хлопця, самостійного, який навіть мав свою квартиру.
Соломійко, яка ж ти в мене красуня! Ось здивується Тарас, коли побачить тебе в цій сукні. А чи не рано ми її купили? Казали колись, із цим не варто поспішати.
Ой, мамо, ну от знову ти псуєш настрій. Нічого не рано. Тарас казав, що в нього знайомі в ЗАГСі, тож розпишуть нас швидше, промовила донька, знімаючи сукню.
Ну добре, це я так, стара прикмета спала на думку. Все буде добре, тільки не показуй сукню Тарасу до весілля.
Марічка пішла до кімнати сина. Олежко зрадів. Поговоривши з ним, вона вийшла на кухню.
Як швидко виросла Соломія, думала вона, вже й закохалася, і заміж збирається. Тарас, здається, порядний хлопець, сподобався мені відразу. Материнське серце не помиляється.
Вона посміхнулася, згадавши, як Тарас поважно й серйозно сказав:
Я люблю вашу доньку й обіцяю, що вона ні в чому не буде мати потреби. Вона буде щаслива зі мною! Хочу влаштувати багате весілля, буде багато гостей. Але ви не хвилюйтеся, я сам усе оплачу. Заробляю добре.
Ну, Тарасе, тепер я спокійна за доньку, усміхнулася Марічка й подякувала Богові в думках за такого зятя.
До весілля залишалося небагато, коли раптом Марічці стало зле слабкість, запаморочення. Пішла до лікаря, здала аналізи. Доктор, подивившись результати, сказав:
Не хочу вас лякати, але треба пройти додаткове обстеження.
Тут вона справді злякалася. А раптом скажуть щось страшне? Хіба можна залишати дітей? Ну, Соломія вже заміж виходить, а Олежко? Його ж не можна самого.
Поділилася з донькою, розповіла про свої побоювання.
А раптом щось станеться? Хіба можна залишити Олежка самого?
Мамо, ну що ти? Все буде добре, ми впораємося. Ти думаєш, я без тебе не подбаю про Олежка? Поки ти будеш на обстеженні, я буду жити вдома.
Але ж у тебе весілля скоро, занепокоєно спитала мати.
Нічого, Тарас перенесе дату.
Тарас справді все переніс. Марічка лягла на обстеження. Через деякий час вона сиділа в палаті й чекала результатів. В голові роїлися думки про Олежка що з ним буде, якщо вона помре?
Лікар увійшов із посмішкою:
Ну, голубко, не варто себе так мучити. У вас нічого страшного, лише невелика доброякісна пухлина. Операція не потрібна, тож повертайтеся додому й радійте життю. З цим живуть довгі роки. Просто треба стати на облік у поліклініці.
Марічка не знала, чи сміятися, чи плакати. Коли радість трохи вщухла, вона поїхала додому. Але дорогою знову засумнівалася:
Лікар сказав стати на облік… Може, щось недоговорює?
Повернувшись, вона побачила, що донька нетерпляче чекає.
Ну що, мамо? Що сказав лікар?
Марічка поділилася своїми думками, але Соломія підтримала її.
Мамо, не переживай, усе буде добре, поцілувала її й побігла до
