Життя швидкоплинне, щоб довго думати
Життя складне й інколи несправедливе. Але часом воно дарує такі сюрпризи, що наповнюють його новим змістом. Дають шанс виправити помилки минулого, зрозуміти цінність життя, стати кращим, ніж був колись.
Прокіп Гнатович поховав дружину вісім років тому й з тих пір не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Тарасом у великому двоповерховому будинку. Тут усе було облаштоване й доглянуте, затишно, кожен куток створений руками його покійної дружини Оленки. Після її смерті Прокіп Гнатович нічого не змінював у домі усе лишилося так, як за Оленки. Лише з сином підтримували порядок, обидва були акуратними.
Тарас закінчив школу й вступив до університету. Хлопець був гарний, дівчата так і липли до нього ще зі школи, а йому це було до вподоби.
Тарасе, якось неправильно ти поводишся з дівчатами, казав йому батько. Дивись, якась рано принесе тобі дитину. Тоді й зрозумієш доведеться одружуватися.
В університеті все повторилося. Коли син вступив і поїхав до іншого міста, Прокіп Гнатович залишився сам. Але з жінками не поспішав сходитися мабуть, не міг забути свою Оленку. Між ними була справжня любов, а таке трапляється нечасто.
Якось до Прокопа нагрянув старий друг і колишній однокласник Борис. Вони стояли на подвірї, смажили шашлик і балакали.
Як твій син? Як твої справи? питав Борис.
Справи добре, йдуть у гору. Тарас моя права рука, після університету допомагає мені, тільки ось не хоче одружуватися. У цьому він не в мене, сміявся Прокіп. Наступного року планую розширити бізнес. А в тебе як?
У мене теж усе гаразд. Знаєш, займаюся фермерством, багато чого навчився. А ще одружився з Іркою ж розійшовся, ти знаєш. Тепер молода дружина, майже на двадцять років молодша. Тільки ось із донькою тепер не знаходжу спільної мови. Лається, хоч сама заміжня. Не подобається їй, що дружина у мене молода. Та ну, може, з часом улагодиться, розповідав Борис. А в тебе ж Оленка давно померла, а ти все самотній. Порядуйся вже, без жінки важко.
Ні, Борисе. Поки не планую. Вільних жінок, звісно, багато, і уваги їхньої мені не бракує, сам знаєш. Навіть далеко ходити не треба у мене в офісі є гарні жінки. Але поки не збираюся заводити сімю, пояснював Прокіп Гнатович.
По сусідству з ним живе Маряна, гарна жінка. Три роки тому поховала чоловіка, живе сама. Донька заміжня. Прокіп Гнатович спілкується з нею, і вона його трохи хвилює, але вона тримається строго, як і належить удові. Жодних натяків на флірт, хіба що по-сусідськи пригостить пирогами чи яблуками із саду. Вони обмінялися номерами телефонів:
Маряно, давай обміняємось номерами. Живемо самі мало що може статися. Якщо довго не побачимось, подзвонимо.
Точно, Прокіпе Гнатовичу, життя річ складна, погодилася сусідка.
Провівши Бориса, Прокіп ліг спати після шашликів і горілки, хоч обоє випили зовсім трохи. Наступного дня, коли він підїхав додому, побачив молоду дівчину. Вийшовши з авто, запитав:
Ви до Тараса? Він тут у селі не живе, переїхав до міста.
Я знаю, Прокіпе Гнатовичу, я до вас, промовила дівчина ніжним голосом. Мене звати Наталка.
До мене? Цікаво А вона простягнула фото, де була маленька дівчинка. А це ваша онука Олеся, їй чотири роки.
Слухай, Наталко, не мороч мені голову. Розбирайся з Тарасом сама.
Він зачинив калітку й увійшов у будинок. Півроку тому вже приїжджала одна така, навіть дитину привезла, а коли зробили тест, виявилося збрехала. Тому тепер він не довіряв таким дівчатам. Увійшовши в хату, бурмотів:
Ох, сину, скільки ще таких до мене ходитиме? Завтра поговорю з ним серйозно нехай одружується.
Через деякий час вийшов у двір годувати Барса, свого вірного сторожа, і помітив у калітці торчачу папку з документами. У ній було фото дівчинки та якісь папери. Він заніс папку до хати й поклав на верхню полицю:
Добре, пізніше подивлюся. Що там може бути цікавого?
Звісно, справи та робота змусили його забути про дівчину й папку. З сином він поговорив, але той, як завжди, віджартувався.
Минуло близько року. Прокіп Гнатович був на роботі, коли задзвонив телефон:
Слухаю. Як? Не може бути Коли? Він натиснув кнопку, увійшла секретарка й, побачивши блідого начальника, швидко налила води.
На Прокопа звалилося велике горе. Його єдиний син загинув у аварії. Їхав під сильним дощем із сусіднього міста після відрядження. Не впорався з керуванням.
Як пройшли похорони, Прокіп Гнатович памятав погано. Знав лише, що Борис усе взяв на себе, а поруч була Маряна постійно давала йому воду й якісь пігулки. Та все ж п
