На межі цього літа
Працюючи в бібліотеці, Марічка часто вважала своє життя нудним, адже відвідувачів ставало все меншеусі зараз сидять в інтернеті. Вона періодично переставляла книжки на полицях, змахуючи з них пил. Єдиною перевагою роботи було те, що вона перечитала безліч українських та світових книжок: любовних, філософських… І ось, доживши до тридцяти, Марічка раптом зрозуміла, що отого романтичного у її житті так і не було.
Років уже чимало, час би й подумати про сім’ю, ані зовнішністю не виділяється, ані роботоюзарплатня мізерна. Якось і в голову не спадало її змінювати, бо все наче влаштовувало. До бібліотеки нині заходять майже лише студенти, рідшешколярі та пенсіонери.
Нещодавно у місті проводили обласний професійний конкурс бібліотекарів, і Марічка, сама від себе не очікуючи, виграла головний призоплачену двотижневу подорож на Чорне море.
Оце так! Обовязково поїду,радісно оголосила вона подрузі та мамі.На мою зарплату далеко не поїдеш, а тут удача сама в руки йде.
Літо вже добігало кінця. Марічка йшла берегом майже порожнього пляжувідпочивальники переважно сиділи по кавярнях, бо сьогодні море було сердите, з хвилею. Третій день вона на узбережжі, захотілося побути наодинці із собою, пройтися берегом, помріяти під шум хвиль.
І раптом вона побачила, як з пірса хлопця змило хвилею у воду. Не думаючи про небезпеку, Марічка кинулася рятуватидобре, що було недалеко до берега. Плавати вона вміла, хоч і не була професійною плавчинею, але на воді трималася впевнено з дитинства.
Хвилі допомагали тягнути хлопця за комір до мілководдя, а потім намагалися відірвати їх назад у море. Та Марічці вдалося втриматисянарешті вона майже по пояс стояла на піску. В голові крутилася одна думкалише б на ногах встояти. Нарешті все скінчилося добре.
Стоячи у своїй красивій сукні, яка прилипла до тіла, вона глянула на хлопцяі здивувалася:
Та це ж підліток, років чотирнадцять, просто високий,подумала Марічка і спитала:Ти навіщо в таку погоду у воду поліз?
А хлопчина став, подякував і, ледь хитаючись, відійшов. Марічка знизала плечима і подивилась йому вслід. Наступного ранку, прокинувшись у готельному номері, вона посміхнуласяпогода була дивовижна, сонце сяяло, а море ніжно голубіло під вікном, уже не сердилося, а ніби вибачалося за вчорашній шторм.
Поснідавши, Марічка попрямувала на пляж, розляглася на сонці. Відпочивши, ближче до вечора пішла прогулятися у парк, побачила тирзайшла. Колись у школі й університеті стріляла добре. Перший пострілповз мішень, другийвлучно.
О, дивись, сину, оце потрібно так стріляти!почула позаду чоловічий голос. Озирнулася й побачила того самого підлітка.
В очах хлопчика майнув переляквін теж впізнав Марічку, а вона одразу здогадалася: батько й поняття не має, що сталося вчора. Вона ледь посміхнулася.
Можливо, проведете майстер-клас?запропонував приємний, високий чоловік.Мій Владик зовсім не вміє стріляти, та й я сам теж не кращий, соромно зізнатися,дружньо всміхнувся він.
Після тиру вони разом гуляли містом, згодом пили каву з морозивом у кавярні, каталися на колесі огляду. Марічка чекала, що за одну з лав скажеот-от приєднається мама Владика, та батько з сином виглядали цілком спокійними, нікого не чекали.
Батька звали Іваном і він виявився дуже цікавим співрозмовником, з кожною хвилиною подобався їй все більше.
Марічко, ви тут давно?
Ні, тільки перший тиждень, а ще один у запасі.
А звідки приїхали, якщо не секрет?
Тут виявилося неймовірне співпадінняІван з сином теж жили у її рідному Тернополі. Всі троє розсміялися.
Уявіть, у місті не перетнулися, а тут будь ласка,радів Іван, дивлячись на цю спокійну і симпатичну молоду жінку.
Владик швидко розкріпостився й весело підтримував розмовуздається, зрозумів, що Марічка не збирається нічого розповідати батькові про вчорашнє море. Розійшлись пізно увечеріІван із сином провели Марічку до готелю, домовившись зустрітись завтра на пляжі.
Вранці Марічка вже була на пляжі, а нові знайомі добряче спізнилися, майже на годину.
Добрий ранок,долинув знайомий голос.Вибачте нам, Марічко,хвилювався Іван, розташовуючись поряд.Не повірите, просто банально забули поставити будильник і проспали.
Тату, я купатися,сказав Владик і рушив до води.
Раптом Марічка кинулася:
Стій! Адже ти ж не вмієш плавати!
Хто?здивувався батько.Він плаває чудово, ще й у шкільних змаганнях бере участь.
Марічка почервоніла й замовкла. Можливо, їй просто здалось.
Наступні дні минають, наче в казціщоранку зустрічаються на пляжі, прощаються пізно, їздять на екскурсії. Марічку не залишало відчуття: Владик щось від неї приховує. Знала тепер, що живуть вони у сусідньому готелі.
Раз випала нагода: на пляж Владик прийшов сам.
Доброго дня. Тато захворів, температура,сказав він.Я попросився, сказав, що ви за мною доглянете. Вибачте, що так, просто не хотів сидіти сам у номері.
Влад, скажи, будь ласка, номер тата,він продиктував.
Добрий ранок,хрипким голосом відповів Іван.Може, й не зовсім добрий, температура в мене. Дивіться, будь ласка, за моїм хлопцем, він обіцяв слухати вас у всьому…
Не хвилюйтеся, видужуйте, обовязково догляну, та він майже дорослий, розумний. Як тільки зможу завітаю до вас,відповіла Марічка.
Після купання Владик розвалився на лежаку поруч із Марічкою і раптом сказав:
Ви знаєте, ви справжній друг,він посміхнувся.
Чому ти так вирішив?
Дякую, що не розповіли татові про отой випадок,зніяковіло зізнався він.Я й сам злякався, коли хвиля мене змела, трохи запанікував.
Та будь ласка,усміхнулася Марічка.А, Влад, а де твоя мама, чому ви вдвох?
Владик задумався, проте уважно й щиро відповів.
Іван часто їздив у відрядження, а Владик лишався з матірю Лесею. Їхню родину вважали зразковою. Як потім зясувалось, це все була видимість. В усьому була винна Леся.
Одного дня Іван сказав:
Слухай, мене відправляють у Київ на курси на три тижні, після навчання обіцяють підвищення. Шеф натякнув: хоче взяти заступником. Там зарплата в кілька разів більша
Здавалось, дружина навіть зраділа від його відїзду. Через два дні Леся сказала сину:
Синочку, сьогодні в гості зайде мій колега Роман зі своєю донькою Юлею. Нам із Романом треба попрацювати, а ти поговори, погуляй із Юлеювона трохи старша тебе.
Юля виявилась розвиненою дівчиною, рухливою. Посидівши у Владика у кімнаті, запропонувала:
Пішли поблукаємо по парку?
Мати підтримала її й швидко сунула синові тисячу гривень, усміхаючись:
Ось тобі гроші, хлопцю,вперше дала стільки на дрібниці.Маєш пригостити дівчину морозивом.
Гуляли кілька годин Владик захопився, з Юлею було цікаво. За три тижні, що минули до повернення батька, дівчина якось знічевя сказала:
Добре, що твій батько приїжджає,як би між іншим,бо я вже втомилася тебе розважати. Мене з батьком теж «уклали у договір», щоб відволікати тебе, поки наші дорослі «працюють» разом,вона глухо розсміялася.Мої давно розлучені…
Владику стало неприємно. Коли повернувся батько, хлопець сам собі місця не знаходив.
Мовчати? Все розповісти мамі чи розказати батькові?
Минув якийсь час, і він помітив: мати ставиться до батька зверхньо, та й той стає все мовчазнішим. Ввечері Владик остаточно вирішив усе відкрити батькові, але саме тоді почув свідком скандалу:
Та зраджую. І що ти мені зробиш? почув він голос матері, повертаючись із гуртка.
Нічого,відповів Іван,просто подам на розлучення, син залишиться зі мною… Він тобі, мабуть, не надто потрібен
Ой, та й добре,відрубала Леся,у мене буде нова сімя.
Владик швиденько прошмигнув у свою кімнату й чув сварку вже звідти.
На ранок, у суботу, він навмисно довго не вставав знав, що мати збирає речі, а батько мовчки сидить за ноутбуком. Він давно сам вирішив: залишиться з батьком, не хотілося й слухати про того Романа та його Юлю. Почув, як грюкнули двері за мамою.
Батько спробував щось пояснити синові, але той перебив:
Тату, не треба нічого пояснювати я все давно зрозумів і сам би хотів розповісти. Я тебе люблю, нам удвох буде краще.
Сину, ти у мене вже зовсім дорослий,сумно усміхнувся Іван.А з мамою, якщо захочеш, спілкуйся вона пішла від мене, а ти тут не до чого.
Але Владик ще не готовий бачити матір, не простив її. Після пляжу Марічка з Владиком відвідали Івана, прихопивши по дорозі фруктів. Він вже виглядав бадьоріше й пообіцяв наступного дня бути з ними на пляжі.
Через три дні Іван з Владиком вирушали додому до Тернополя, а Марічка залишалася ще на дві ночі. Літо закінчувалося. На межі цього літа вони прощалися. Іван пообіцяв зустріти Марічку на вокзалі, Владик усміхався.
Марічка жодних планів не будувала, лише щасливо перечитувала теплі повідомлення від Івана, у котрих він зізнавався: дуже сумує і вже чекає зустрічі. А вже зовсім скоро Марічка переїхала до Івана й Владика і здавалося, що найбільше радів этому Владик: і за тата, і за себе, і за Марічку.
