По дорозі до крамниці Ганна раптом впізнала в жінці, що йшла назустріч, матір свого першого великого кохання. На її подив, та жінка також впізнала її й не змогла стримати сліз.
Вперше за десять років Ганна знову їхала вулицею, де виросла, у невеличкому селі на Волині. Навіть тепер, у дорогому авто, вона не відчувала спокою: її затопили неприємні спогади дитинства. Колись вона клялася ніколи не повертатися сюди, але щось незрозуміле тягнуло її назад у село, де вона народилася.
Її виховувала мати, Олена, бо батько помер, коли Ганні ще не було й трьох. Вона знала його лише зі світлин. Жили вони скромно: Олена працювала ветеринаркою, але на город часу не вистачало, і заробляла вона небагато.
«Не журися, дитинко», казала мати. «Головне, щоб ти була здоровою та щасливою. Все інше настане».
Ганна виросла гарною дівчиною, і хлопці з села часто заглядалися на неї. Але посагу за нею не було. На весіллі сусідів вона зустріла хлопця на імя Марко з сусіднього містечка. Для неї це було перше велике кохання, що дуже непокоїло Олену: Марко походив із заможної родини, і мати боялася, що він покине доньку, коли перша запальність минула. Ганна запевняла її, що Марко щира людина і гроші для нього не головне.
Після півроку зустрічей він із батьками приїхав просити її руки. Але лише його мати побачила їхню скромну хату, як зблідла. Вона не сказала ні слова, але в серці Ганни посіла сумнів.
Весілля призначили на першу суботу жовтня. Того ранку Ганна відчувала тривогу, не розуміючи чому. Подружки допомагали їй зачісувати коси та приміряти весільну сукню але Марко так і не прийшов. Хрещений батько (родинний друг) поїхав дізнатися, що трапилося, але Ганна вже відчувала: весілля не буде.
«Що б ви не говорили, я не дозволю синові зруйнувати собі життя», сказала мати Марка хрещеному.
Ганна проплакала до ранку. А Марко, під тиском батьків, кинув її. Її перше кохання згасло, мов свічка на вітрі.
Наступного дня вона зібрала стару валізу й сіла на перший автобус до міста. Спочатку працювала офіціанткою, потім кухарем. Коли зявилася можливість поїхати за кордон на заробітки, не вагалася. У дорозі дізналася від рідні, що її мати померла. Але повертатися було вже пізно Ганна сиділа в літаку.
Так минули роки. Вона працювала наполегливо: спочатку за копійки, потім за більші гроші, і змогла відкласти трохи. Але рана від першого кохання так і не загоїлася: вона не створила родини й досі злилася на Марка та його матір.
Коли Ганна через стільки років зявилася в рідному селі, люди не відразу впізнали її. З соромязливої дівчинки вона перетворилася на витончену жінку елегантно вдягнену, але з тим самим теплим усміхом. Лише в очах залишилася сумна тінь навіть коли вона сміялася.
І ось одного дня, коли вона йшла до крамниці, Ганна зніяковіла: жінка, що йшла назустріч, була матірю Марка. Стара підняла голову, впізнала її й не втримала сліз:
«Ганно це справді ти? Прости мене, дитинко. Я зруйнувала твоє життя і життя свого сина. Я хотіла для нього «кращої партії», але тільки знищила його. Він так і не зміг нікого полюбити після тебе. Шукав щастя у горілці. Це моя провина, і тепер я живу з цим».
Ганні стало шкода Маркову матір. Жінка виглядала знесиленою, змарнілою. І в цю мить Ганна відчула, як гіркота, що накопичувалася роками, розтанула. Вона побачила, що ті, хто колись зламав її серце, заплатили за це високу ціну втрату власного щастя.
