Святкова зала була наповнена радісним гомоном.
Мяке світло лилося крізь високі вікна, позолочені крісла були зайняті елегантно одягненими родичами та друзями. Гості пошепки обмінювались словами, дехто піднімав телефони, щоб зафіксувати цю мить. У повітрі шипіло передчуття щастя, і кожен дихав цим радісним хвилюванням.
Наречена, Оксана, стояла поруч із нареченим, Дмитром, міцно тримаючи його руку. Вона виглядала досконало: біла сукня-річка підкреслювала її струнку фігуру, а довга фата ніжно лягала на підлогу.
На її обличчі сяяла щаслива посмішка, але в куточках очей миготіла легенька тривога.
“Усе буде добре,” прошепотів Дмитро, стискаючи її пальці.
Оксана кивнула, але перш ніж встигла відповісти
щось рухнуло.
Не позаду. Не поряд. А саме під нею.
Легкий, ледь помітний поштовх ніби хтось, або щось, ховалося серед складок тканини.
Оксана здригнулася, зробивши крок назад. Дмитро відразу відчув напругу в її руці й нахмурився:
“Що сталося?”
Але перш ніж вона встигла відповісти, рух повторився тепер сильніше.
Край сукні здригнувся, немов щось намагалося вирватися назовні.
Гості завмерли. Одна з подружок нареченої, Марія, схопилася за губи. Старенька тітка Ганна перехрестилась, щось пошепки бурмочучи.
Повітря натягнулося, як струна.
Дмитро зблід.
Оксана стояла нерухомо, відчуваючи, як холодний піт котиться їй по спині.
І тоді
почувся шепіт.
Тихенький, але чіткий звук без сумніву: щось було там, прямо під сукнею.
“Це жарт?” прошепотів хрещений батько, Тарас, озираючись навколо.
Але ніхто не сміявся.
Усі затримали подих, ніби опинившись у найнапруженішій сцені фільму.
І тоді
Сукня різко здригнулася!
Оксана скрикнула, відступила й підняла край сукні.
Зали зірвався колективний зойк, Дмитро стиснув кулаки, а реєстраторка, елегантна жінка на імя Надія, завмерла з печаткою в руці.
З-під сукні, як із таємного ходу, спочатку вирнула чорна тінь, а потім почулося
мурчання.
Маленький чорний клубочок вискочив назовні.
Хтось скрикнув, інший гість відступив, розливши фужер шампанського. Рідина розлилася по дорогому скатертиновому покривалу.
Оксана притулилася до Дмитра.
“А-а-а! Що це?!”
Клубочок незграбно стрибнув кілька разів, зупинився посеред зали й
замурчав.
Тиша.
Дмитро кліпнув. Оксана, яка ще хвилину тому в страху дивилася на обличчя гостей, не вірила власним очам.
Там, на підлозі, перед усіма
сидів маленький чорний кошеня й цікаво розглядав натовп.
“Це ж кіт?” вигукнув хтось із гостей, досі не оговтавшись.
Дмитро подивився на Оксану:
“Чому під твоєю сукнею кіт?”
Вона розплющила рота, але відповіді не знайшла.
Тоді з першого ряду почувся соромязливий голосок:
“Е-е можливо, це мій”
Усі обернулися.
Там стояла молодша сестра Оксани, маленька Софійка, у білих панчішках і з плюшевим зайчиком у руках. Її очі були сповнені каяття, коли вона прошепотіла:
“Я не хотіла залишати його самого вдома він запрятався у кошик із фатою я думала, він уже виліз.”
Гості спочатку остовпіли, а потім розрізали залу сміхом. Напруга розвіялася, як бульбашка мила.
Дмитро зітхнув. Оксана, ще тремтячи, нахилилася й обережно підняла кошеня.
Маленький чорний кіт ще раз муркнув і втихомирився в її долоні, ніби нічого й не траплялося.
“Ось тобі й пухнастий свідок,” нарешті засміялася Оксана, гладячи кошеня по голові.
Надія, реєстраторка, посміхнулася й похитала головою:
“Сподіваюся, більше ніхто не вистрибне з-під сукні, щоб заперечити проти шлюбу?”
Знову сміх.
Оксана й Дмитро переглянулися й теж не втрималися.
Коли сміх вщух, Оксана так і тримала кошеня, яке згорнулося в клубочок, ніби вирішило нікуди не йти.
“Знаєш,” Дмитро пр
