**Щоденниковий запис**
Інколи лише одне слово, випадково підслухане, може розтрощити світ, який будував роками. Так сталося зі мною. Досі не віриться, що це не сцена з драми, а моє власне життя.
Мене звуть Олеся, і ще кілька днів тому я була нареченою. Щасливою, закоханою, яка з нетерпінням чекала найважливішого дня. Ми з Максимом зустрічалися майже три роки. Не скажу, що було ідеально, але хто зараз живе без суперечок? Ми доповнювали одне одного сварились, мирились, мріяли. А коли я завагітніла, Максим не втік, як багато хто зробив би. Він зробив пропозицію, і ми почали готувати весілля. Це було як сон.
Вибрати сукню було непросто руки тремтіли, коли я торкалася мережива. Ресторан, меню, музика усе продумали до дрібниць. Мати плакала від щастя, а батько він був похмурим, але я списувала це на хвилювання. У той ранок я прокинулася, подивилася у дзеркало й не могла повірити переді мною була героїня казки.
Цивільну церемонію відзначали у Києві, гості кричали: “Гірко!”. Потім почався бенкет у гарному ресторані. Гучна музика, тости, танці. Усі раділи. Усі, крім мене.
Десь через годину я вийшла на свіже повітря і почула розмову, яка перевернула моє життя. Батько стояв із Максимом у куточку, курили. Я не хотіла підслуховувати, але почула голос батька і завмерла.
“Я теж колись таке програв”, сказав він зі злісним усміхом. “Одружився з її матірю, бо так треба було. Без кохання, без щастя. Лише вічний обовязок. Не треба було тобі цього починати, Максиме. Вона, як і її мати, зруйнує тобі життя. І своє, і твоє”.
Я оніміла. Не памятаю, як відійшла. Це був не просто удар подвійна зрада. Мій батько, яким я захоплювалася, мій ідеал сімї і мій наречений. Він не заперечив. Лише мовчав і кивнув. Він знав. Вони обидва знали. І ніхто не пошкодував сказаного.
Я втекла. Без пояснень. Навіть не озирнулася. Просто йшла, не відчуваючи ніг. Я не плакала ридала. Тремтіла. Всередині все перетворилося на біль. Не було ні дому, ні сімї, ні кохання. Все здавалося брехнею. Я думала, що в нас ідеальна сімя. Але виявилося я жила в ілюзії.
Я зникла. Повернулася через два дні. Не розмовляла ні з ким. Тихо поклала ключі від авто, яке мені дав батько, на стіл. Потім подзвонила Максиму: “Сьогодні подам на розлучення. Ми більше не подружжя”. Спочатку він не вірив, кричав, благав, шукав виправдань. Але все скінчилося. Я викреслила його з життя.
Так, це важко. Але, можливо, та правда врятувала мене. Бо якби я не почула тієї розмови, жила б у омані, будувала майбутнє з тим, хто з самого початку не хотів цього. Хто бачив у мені лише обовязок.
Тепер я сама. Зі шрамом на серці та дитиною під серцем. Але я вільна. І більше ніколи не дозволю себе зрадити. Іноді краще втекти з весілля, ніж прожити все життя в брехні.
