“Народила дитину, коли вже майже пятдесят! Ти зовсім з глузду зїхала?” гримтіли в телефон рідні.
Мені сорок шість. Місяць тому на світ зявилися мої двійнята хлопчик Тарасик і дівчинка Марійка. Не передати, що відчуваю, дивлячись на них. Таке щастя, що аж серце розривається.
Але ні мати, ні сестра не прийшли навіть на виписку. Родичі чоловіка теж ігнорували народження. Все через наш вік.
Колись я й не думала про дітей. Молодість море веселощів: клуби, танці, поклонники. Що ще треба? Коктейлі, компліменти, ночі без сну душа співала.
У двадцять два зустріла Ярослава. Красень, борода, окуляри, дотепний. За ним дівчата ходили юрбою, але він обрав мене. Це підняло мою впевненість. У нього була хата, авто, сімейна справа батьки тримали кілька крамниць з одягом у Львові.
Я думала от він, мій принц. Мріяла про весілля, про подорож до Туреччини. Але для Ярослава це була лише прикода. Прожила в нього місяць, а потім він просто змінив замок, коли я була в салоні. Викинув мої речі й сказав: “Ми з різних світів”. Ніби я не людина, а старий черевик!
Після розлуки впала в жах. Втратила пятнадцять кіло, волосся сипалося, носила перуки. Здоровя зруйнувалося різке схуднення вдарило по жіночому. Ліки, операції, настоянки марно.
Тому кинулася в роботу. Любила малювати нігті стала майстринею. Клієнтів було багато, заробляла добре. Взяла кредит, купила двокімнатну у Києві. Потім і авто. А в тридцять три відкрила свій салон.
Два роки тому зустріла Богдана. Він зайшов розміняти сотню гривень і все, закохалася. Швидко побралися, почали мріяти про дітей.
Але вік давався взнаки. Вирішили на штучне запліднення. Я молилася щодня: “Господи, дай мені стати матірю”.
І Він почув. Народила двох здоровеньких. Пологи легкі.
“Ти здуріла? Які діти в твої роки?!” кричала мати.
“У мене скоро онуки будуть, а ти немовля!” гарчала сестра.
Ніхто з родини не підтримав. Біля пологового чекав лише Богдан і фотограф. Зробили кілька знімків і додому.
Діткам місяць, а рідні досі не приїхали. Кажуть, я “осоромила” їх.
Невже гріх захотіти родини? Невже я не мала права на щастя?
(Щоденник)
Сьогодні зрозумів: життя не за віком, а за серцем. Хай собі шепочуть за спиною мої діти моя радість. І ніхто не відібере цього.
